в означеннях
Тлумачення, значення слова «скоро»:

СКО́РО 1. Присл. до скорий 1,2; вищ. ст. скоріше, рідше скоріш. Вал котився скоро, наче вихор, Здіймав воду рівно з берегами (Іван Франко, XIII, 1954, 347); Щастя скоро покидав, а надія — ніколи (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 184); Десятник забелькотав щось так скоро, що Гнат не зразу второпав (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 34); Мачусі самій доводилось поратись і на полі, і в домашньому господарстві. Допомоги від своїх дочок ще не скоро чекати: одній було п'ять років, а другій — вісім (Андрій Головко, II, 1957, 512); Посвистуючи і голосно вже говорячи, подалися легіні направо, і скоро затихли кроки їх коней за поворотом (Гнат Хоткевич, II, 1966, 250); Скоро прийде весна. У вітрах і снігах я дихання її відчуваю (Володимир Сосюра, II, 1958, 243); Тимко схопився і побіг уперед і скоро змішався із тими, що бігли з горбів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 501);
//  у знач. присудк. сл. Через короткий проміжок часу (настане, почнеться). Швидко весни одцвітають, Хутко літні дні минають, Скоро вже й зима... (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 18); Скільки вони отак простояли.., не пам'ятала сона, але коли підвела голову, від переляку похололо в грудях: — Ой Юрію, вже скоро світанок... (Михайло Стельмах, I, 1962, 529).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 300.

Коментарі (0)

СКО́РО 2, спол., рідко.

1. часовий. Уживається на початку підрядного речення часу і означає, що дія головного речення відбувається відразу після дії підрядного речення; уживається у знач. тільки, як тільки, лиш тільки. Суха солома, як порох, бралася враз огнем, скоро він до неї доторкався (Борис Грінченко, II, 1963, 301); Ось під'їхав і сам Шрам. Скоро загледіли його сиву бороду, зараз вози поодкочували геть і повиходили до його назустріч (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 70).

2. умовний. Уживається на початку підрядного умовного речення, яке виражає реально можливу умову; уживається у внач. якщо, у тому випадку, коли. Ділиться [село] на три присілки. Скоро кілька хаток при купі, то вже й присілок (Лесь Мартович, Тв., 1954, 312);
//  у сполуч. з част. б (би). Уживається в підрядному умовному реченні, яке виражає бажану, передбачувану або суперечну дійсності умову. Тільки надвірні двері вдержували ту силу води, що так би й линула в хату, скоро двері відчинилися б (Борис Грінченко, I, 1963, 419);
//  у сполуч. з част. вже (уже). Уживається в підрядному умовному реченні, яке виражає умову, що є причиною або обґрунтуванням того, про що говориться в головному реченні. — Якове, ти міг би затопити в грубці, скоро встав уже! — почувся з ліжка кислий жінчин голос (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 434).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 300.

Коментарі (0)