СКО́РИЙ, а, е.
1. Який швидко рухається; швидкий.
В хаті стало тихо.. Нараз обізвалися, вдаряючи об
шибки, грубі й скорі каплі дощу (Ольга Кобилянська, III, 1956, 227);
Рвуться вдаль за вітром скорим кущі і трави на землі
(Леонід Первомайський, II, 1948, 65); Немов вітри, вируйте хвилі скорі,
до вас одних, до вас подібний я (Володимир Сосюра, II, 1958, 109);
// Який проходить, відбувається у швидкому темпі.
Пані наша.. з себе була висока, огрядна, говірки скорої,
гучної (Марко Вовчок, I, 1955, 258); Скора хода розварила
його лице, облила потом (Панас Мирний, I, 1954, 284); Сонце
тим часом підбилося ген високо, і навіть скорий рух
автомашини не здатний був перемогти його палючих
променів (Юрій Смолич, I, 1958, 45).
Піти (вийти і т. ін.) скорою ходою — піти, вийти
і т. ін. швидко, не затримуючись. Піднявшись, скорою
ходою пішов [Андрійко] до клуні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 443);
Уперед вийшов Петро скорою ходою, а за ним пхається
нерадо Семен (Лесь Мартович, Тв., 1954, 122); Скорий поїзд,
розм. — пасажирський поїзд, який рухається з підвищеною
швидкістю, без зупинок на маленьких станціях.
До перону прискочив скорий поїзд і через хвилину помчав
далі (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 359); З окриленим серцем
летів я в столицю У поїзді скорім крізь луки й бори
(Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 15); Скорим маршем пройти
(дістатися і т. ін.) — за менший строк, ніж належить,
пройти, дістатися і т. ін. Звідти уся банда мала скорим
маршем, верхами дістатися до Косова і вдарити
несподівано (Гнат Хоткевич, II, 1966, 233); Скорим маршем
пройшла їзда на свіжих семиградських конях (Іван Ле,
Україна, 1940, 173).
2. Який здійснюється, провадиться швидко, без
затримки, в короткий проміжок часу. Де руки й охота,
там скора робота (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 81); Какора..
штурхнув [Сивоока] під бік, але відразу й відскочив,
остерігаючись скорої здачі (Павло Загребельний, Диво, 1968, 186);
// Який повинен з'явитися, відбутися, статися через
короткий проміжок часу, незабаром. Потім мені
ворожили. Мені випало скоре багатство, лист і дорога
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 247); Тільки й розмови було [у селі]
про скорий князів приїзд (Гнат Хоткевич, I, 1966, 95); Не
ототожнюйте гітлеризм з німецьким народом! Не
ототожнюйте скору безславну загибель гітлеризму з долею
Німеччини! (Олександр Довженко, III, 1960, 34).
У (в) скорому часі; У (в) скорий час — незабаром,
швидко. Перші [1917 р.] звістки про революцію в
Петрограді були одержані на Україні 27 лютого і в
скорому часі розійшлися по всій її території, викликавши
величезне політичне піднесення трудящих (Комуніст України, 2, 1967, 30); [Василько (твердо):] Гадаю, в
скорий час я повернусь; Бо я не злодій, не убив нікого,
Чого ж тримати стали б там мене? (Євген Кротевич, Вибр.,
1959, 568).
♦ До скорого побачення див. побачення; На скору
руку див. рука; Скорим поглядом окидати (окинути) —
те саме, що Дивитися (глянути і т. ін.) бистрим оком
(див. бистрий). — Ще ж тобі за лихо таке?.. — Багато,
Грицьку, розказувати... — ще раз зітхнувши, одмовив
Чіпка й скорим поглядом окинув хату (Панас Мирний, II,
1954, 168).
3. розм. Бистрий, швидкий у своїх діях, рішеннях
і т. ін.; моторний, спритний. Андрійко скорий був,
палкий, як іскра (Марко Вовчок, I, 1955, 275); Він сидів..
тихо.., а вона, легка та скора, знай крутилася коло
його (Панас Мирний, III, 1954, 279); — Наглядай як слід в
коморі, Бо ті Миші красти скорі (Іван Франко, XII, 1953, 34);
// у знач. ім. скорий, рого, чол., розм. Той, хто швидко,
вправно працює. Лінивому горб на животі, а скорому
на плечах (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 192);
// до чого. Охочий,
прихильний до чого-небудь. Катруся була завжди скора
до сміху й жартів (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 127).
♦ Скорий на бігу — який швидко бігає. Камилла
страшна войовниця І знахурка, і чарівниця, І скора на
бігу була (Іван Котляревський, I, 1952, 197); Скорий на руку див. рука.