СКРЕБТИ, бу, беш; мин. ч. скріб, скребла, ло; недок., перех.
1. також без додатка. Проводити по
якій-небудь поверхні чим-небудь гострим, жорстким,
дряпаючи або зачіплюючи. Запанувала мовчанка, тільки
чути було, як постогнує Огоньков і скребе бритвою
Чумаченко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 382);
// безос. Кругом стін
скребло, у комині гуло (Олекса Стороженко, I, 1957, 352);
// Знімаючи верхній шар чим-небудь гострим, жорстким,
чистити що-небудь. Надсадно ревучи моторами, вони
[екскаватори] скребли ковшами глинисте дно (Літературна газета,
31.VII 1952, 2); Настя схопила свою лопату і так
ретельно почала скребти боки канави, що земляні бризки
летіли врозтіч (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 71);
// Тручи
чим-небудь гострим, жорстким, робити щось чистим,
блискучим. — А те, що вони [коні] трохи грязні, то нічого
не зробиш — у кізяках же сплять.. Скільки ти не скреби
та не чисть, то воно біліше лебедя не буде (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 27); Я сидів довго-довго, стежачи, як він
скребе рашпілем кусок міді, затиснутий у лещата
(Максим Горький, Дитинство, 1947, 96).
♦ Моркву скребти див. морква; Пером скребти,
ірон. — писати. Лягли тумани з Фінської затоки, Пером
гусиним скріб чиновний люд (Любомир Дмитерко, Книга
боротьби, 1939, 56).
2. Чухати яку-небудь частину тіла. Люди слухають
[Мирона] похнюпившись. Інші — потилицю скребуть...
(Панас Мирний, II, 1954, 86); — Ану, потягаємося, чия-то
візьме, — подумав він, скребучи бороду (Панас Мирний, III,
1954, 193).
♦ Скребти [у] голову — надокучати. — Мати
скребе голову: женись та й женись!.. дівчат мені рає...
(Панас Мирний, I, 1949, 341).
3. також без додатка, перев. у сполуч. із сл. душа,
серце, перен. Завдавати турбот, хвилювань; тривожити,
мучити. Досада скребе, як кішка лапою (Номис,
1864, № 3365); — Горе скребло й скребе мою душу
(Олекса Стороженко, I, 1957, 161); Правда по серці скребе (Іван Франко, X,
1954, 79); Велика туга скребе їй серце (Панас Мирний, IV,
1955, 103);
// безос. Люду мимо чимало пройшло,
Радий гомін та жарти, — байдуже... А на серці у мене
скребло, І не легше було мен і, друже! (Павло Грабовський, I, 1959,
91).
♦ Кішки скребуть (скребли) душу; Коти скребуть
(скребли) на серці у кого — те саме, що Коти шкребуть
на серці (див. кіт). В самого [Михайла Хмельницького]
при тих статечних міркуваннях душу кішки скребли
(Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 330); Як то було слухати
Марусякові? На лиці застигала усмішка — жарти,
мовляв, жартуєте — а на серці коти скребли (Гнат Хоткевич,
II, 1966, 216); Чорти скребуть у кого — хто-небудь
засуджує свої попередні дії. Призначив я його, а в
самого чорти скребуть. Треба було б таки порадитись
спочатку (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 131).