в означеннях
Тлумачення, значення слова «скрегіт»:

СКРЕ́ГІТ, готу, чол.

1. Різкі скрипучі звуки, що утворюються сильним тертям кам'яних, металевих і т. ін. предметів. Із скреготом відчинилися двері порожньої камери, що була поруч з моєю, в'язня штовхнули (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 42); Від моря чути час од часу мовби гарматні вибухи та скрегіт каміння-голишів (Андрій Головко, I, 1957, 473); Її голос схожий на скрегіт заржавілого заліза (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 98); Скрегіт крижаного громаддя, гул скреслої ріки будили собою все навкруги (Олесь Гончар, II, 1959, 203);
//  Такі звуки, утворювані роботою механізмів, машин. Сапачка із скреготом ходила по рядках (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 332); Він [сніг] немов приглушував усі звуки — і сміх молоді, і автомобільні сирени, і скрегіт трамвайного гальма (Олесь Донченко, V, 1957, 319).

2. Звуки, утворювані тертям верхнього ряду зубів об нижній. Виїхали вони під поетичний скрегіт зубів розлюченого Коростилевського (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 88);  * Образно. Радянський народ — народ трудівник, творець, народ, який уперше в історії людства, під шалений скрегіт різних ворогів, що кільцем оточували нас, своїми руками, без будь-чиєї допомоги побудував першу в світі країну соціалізму (Радянська Україна, 4.XI 1956, 1).
Скрегіт зубовний — страшенна лють, злість.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 314.

Коментарі (0)