СКРО́НЯ, і, жін.
1. Бокова частина черепа від вуха до лоба. Дивлюсь на панну Анелю. Бліда, зігнулась.. Стискає долонями скроні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 261); — Товариші, — почав комісар.. — Служіть чесно трудовому народові, — він приклав руку до скроні (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 360); У скронях стукало й дзвеніло. Він відчув, що далі не може бігти (Іван Микитенко, II, 1957, 327).
2. мн. Волосся, що росте на цих частинах черепа. Капітан Чумаченко, літній високий мужчина з моложавим обличчям і сивими скронями, стояв поруч неї (Олесь Гончар, III, 1959, 218).