в означеннях
Тлумачення, значення слова «скручувати»:

СКРУЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СКРУТИТИ, учу, утиш, док.

1. перех. Крутячи, звивати що-небудь. Сучи аркан, Дурний султан, Та й скручуй тугенької Бо туркам всім Висіть на їм Прийдеться довгенько (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 165); Кабельне виробництво — складне і багатогранне.. Виріб у процесі виготовлення проходить десятки різноманітних операцій: його витягують, скручують, перемотують (Вечірній Київ, 17.VI 1961, 2);
//  Крутячи, сплітаючи нитки, пасма, стебла і т. ін., робити, виготовляти що-небудь. Із дроту держальце скрутить він умудрився (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 135); Стара вже оставалась позаду: важко їй було підняти снопа, важко скрутити перевесло: руки раз по раз слабшали (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 359); Віхтик швиденько з соломи скрутила [Секлета], у піч на жар віхтик і роздував (Андрій Головко, II, 1957, 43);
//  Повертаючи в протилежні боки краї мокрої тканини, видавлювати воду чи іншу рідину. Так скрутила [Мотря] сорочку в руках, що вона чвакнула.., а бризки хлюпнули Кайдашисі в очі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 286); Шура акуратно скрутила руками наскрізь промоклу онучу, і з неї потекло (Олесь Гончар, III, 1959, 216);
//  Згинати, скорчувати (перев. про дію вогню). Сірник ледве тремтів у руці Аксель, яка.. стежила за вогником, що поволеньки скручував білу трісочку (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 267);
//  Згортати що-небудь трубкою, клубком, кільцем і т. ін. Щоб німці в мене не знайшли листа, я його скручував у трубочку і прив'язував корові до хвоста (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 19); Майстри почали хвалитися своєю силою: один зав'язував узлом і розв'язував залізну коцюбу, другий скручував у дудочку срібний німецький талер (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 174); Похапцем скрутив [Малинка] галстука, сунув у бокову кишеню (Степан Васильченко, I, 1959, 136); Мав Духнович при собі шинелю в скатці, але не догадавсь її розкрутити. Як скрутив її ще в таборі з допомогою і за вказівкою Гладуна, так і зараз тримав на собі скрученою (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 98).
 Скрутити дулю, вульг. — стулити в кулак руку так, щоб великий палець просунувся між вказівним і середнім. — Вона тобі ось чого піднесла, — і, скрутивши разом дві дулі, стара ткнула ними в вічі чоловікові (Панас Мирний, III, 1954, 115); Тимко, що саме втирався після вмивання, скрутив під рушником дулю. «Ось на, погризи. А на вулицю ходив і ходитиму, тебе не спитаю» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 8); Скручувати (скрутити) кулак (кулаки) — згинати і притискати до долоні стиснуті пальці. [Кнур:] Діду! ти багато знаєш пісень? Заспівай мені. Заспівай такої, щоб... аж жили мотало! (Скручує кулак і розгортає його) (Панас Мирний, V, 1955, 89); Скочив Олексій із свого місця, неначе зразу виріс, скрутив кулаки, зціпив зуби од таємної радості (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 291); Скручувати (скрутити) цигарку — насипаючи тютюн на шматок паперу і туго завиваючи його, робити цигарку. Сів я.., одну цигарку долі кинув, другу скручую (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 23); Микита скрутив цигарку, одвернувся від дівчат і затулив вуха (Марко Кропивницький, I, 1958, 78).

2. перех. Повертаючи вбік шию, голову, намагаючись побачити кого-, що-небудь, простежити за кимсь, чимсь. Скручую в'язи і дивлюся в чорну столову за сірим вікном (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 252); Скрутив [Славко] у її бік шию й водив очима за її рухами (Лесь Мартович, Тв., 1954, 267);
//  Неприродно вивертати (кінцівки, шию і т. ін.). вгору Скрипучий ревматизм скрутив суглоби ніг (Микола Бажан, Вибр., 1940, 162);
//  безос. В'язи йому після фронтової контузії скрутило ото трохи набік, і голова на них майже не рухається (Олесь Гончар, II, 1959, 13); Тимко підскочив до грека ззаду, палицею.. стьобнув по шиї. Той заревів від болю. Голову йому скрутило набік (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 484);
//  Вивертати кому-небудь руки назад і, тримаючи або зв'язавши їх так, позбавляти можливості чинити опір. Її знов хапають [слуги] за руки, скручують і в'яжуть (Леся Українка, II, 1951, 127); Панські полигачі накинулись на чоловіка, скрутили, вв'язали йому руки (Михайло Стельмах, I, 1962, 430); Вона по комусь стріляла, але за мить її уже й саму скрутили, затовкли обличчям у тачанку (Олесь Гончар, II, 1959, 264);
//  Крутячи, повертаючи, відокремлювати, зривати чи пошкоджувати що-небудь. По дорозі він костурякою збивав траву, молоденькі вишні скручував, одчахував гілки (Панас Мирний, IV, 1955, 97); — Надибали ми якось в сусідньому ешелоні кілька ящиків апельсинів та яблук.., — блискає в усмішці зашмарований Прошка. — І, клянусь, не ми пломби скручували, хтось до нас уже їх поскручував (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 131); — Ох, і замка дістав, Іване Івановичу! Чорта з два тепер скрутять (Остап Вишня, I, 1956, 321); Він не випустив [кільця], а сильно вивернув його ліворуч і так скрутив бугаєві губу, що той заревів від болю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 115).
Могти волові роги скрутити див. ріг; Скрутити в'язи див. в'язи; Скрутити голову: а) убити (тварину), відкрутивши голову. — Постривай же..І Скручу я голову твоєму півневі, — сказала Кайдашиха (Нечуй-Левицький, II, 1956, 371); б) (собі) загинути, дуже покалічившись. Роби ти, що хоти [хочеш].. Хоч голову скрути, Про мене!.. (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 61); в) (комусь) убити когось (уживається як погроза). [Жандарм:] Я кождому голову скручу, хто би посмів з тебе сміятися (Іван Франко, IX, 1952, 135); — Ти кого бгєш? Ти знаєш, хто це? Учений! Я тобі голову скручу! (Олександр Довженко, I, 1958, 451); Скрутити роги див. ріг; Скрутити роги самому чортові — подолати, подужати будь-кого. Нехай вона скаже лише одне слово, і він буде щасливий, і завтра скрутить роги самому чортові, не те що німецькій варті біля складу (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 136); Скрутити [собі] карк див. карк; Скрутити шию див. шия.

3. перех. Викривляти, робити косим; скошувати. Вдався Улас до сільського господарства зовсім непридатним.. Пошлють биків поганяти — борозну скрутить, огріхів наробить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 48).

4. перех. Туго зв'язувати що-небудь докупи, разом. Навіть не чув [Тихін], як скручували руки вірьовками туго, чи боліло (Андрій Головко, II, 1957, 157); Він із зв'язківцями туго скручував кабелем по чотири гранати (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 533); За мить була [Ганна] вже боса, в одній сорочці. Скрутила поясом одяг, взяла в руку наган і.. стала тихо забродити в воду (Олесь Гончар, II, 1959, 267); Явтух.. міцно скрутив йому [коневі] морду ремінним поводом (Григорій Епік, Тв., 1958, 279).
Біс одним мотузочком скрутив кого, зневажл. — хтось міцно здружився, маючи спільні інтереси, уподобання. Недарма ж він з Варавою дружить, а це із Левченком зв'язався. Хіба ж не видно, що біс їх одним мотузочком скрутив? (Михайло Стельмах, I, 1962, 487).

5. перех. Дуже згинати, скорчувати. Івась аж посинів від натуги; кашель піднімав високо його груди, виправляв тіло, підкидав, скручував (Панас Мирний, I, 1954, 310); Судороги скрутили Лукію (Олесь Донченко, III, 1956, 129).
Скручувати (скрутити) в три погибелі — те саме, що Згинати (зігнути) в три погибелі (див. згинати). Йому було важко говорити, бо кашель струшував худорляве тіло й скручував у три погибелі (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 17); У баранячий ріг скрутити див. баранячий; Язик у петлю скрутило кому, безос. — хтось утратив здатність говорити. — А ти хвостом не крути.. Як Оксена не було — до гурту підпрягався, а побачив — зараз тобі язик у петлю скрутило (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 82).

6. тільки док., перех., перен., розм. Знесилювати, украй виснажувати (про хворобу). Ось уже близько двох місяців тіпав його.. неподатлива хвороба, що безжально скрутила його міцний, залізний організм (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 388);
//  тільки док. Довести до смерті;
//  безос. Його живо скрутило: за день не стало! (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 136).
Бодай (щоб і т. ін.) [же] його (тебе, вас і т. ін.) скрутило, безос. — уживається як проклін, побажання смерті, загибелі кому-небудь. — А бодай же його скрутило! Та й таку шкоду заподіяв (Лесь Мартович, Тв., 1954, 142); Щоб мене скрутило, безос. — уживається як клятва на підтвердження правдивості сказаного. — Щоб мене скрутило, щоб у мене очі полускались, щоб мені крізь землю провалитисьяк тому правда, що Хівря набрехала вам. — Так клялась Явдоха, аж Хіврі страшно стало (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 99).

7. тільки док., перех., перен. Змучити, замучити (про біду, горе і т. ін.) Біда тая зовсім його скрутила (Марко Вовчок, I, 1955, 248); [Сокуренко:] Е, слухайте, паніматусю, і не таку бумагу даси, як скрутить тебе лихо! (Марко Кропивницький, I, 1958, 127); Чи так уже його біда та горе скрутили, — прямо не той Петро став (Гнат Хоткевич, I, 1966, 71); Я ж уже згадував вам, що раніше ніколи б був не подумав, що те нещастя може так скрутити людину! (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 8).

8. тільки док., перех., перен., розм. Підкорити своїй волі, зробити слухняним, покірним кого-небудь. Можна скрутити громаду, показати їй, що Гордій має силу і може примусити поважати його право (Борис Грінченко, II, 1963, 135); [Сажа:] Старшину, що життя свого не шкодувала за Січ, встиг [Б. Хмельницький] скрутити так, що.. доведеться не сьогодні-завтра тікати світ за очі (Олександр Корнійчук, I, 1955, 209); — Ах, герой!.. — дратувався Андрій. — Хамовитий хлопець. Доведеться скрутити (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 93);
//  Угамувати, перебороти в собі якесь почуття. Може, й плюнув би в люті Плачинда на Давида, але коли вгадав, що тоді доведеться по всьому селі дражнити собак, щоб хтось поздіймав з покрівлі вікна, мусив скрутити свою гордість (Михайло Стельмах, I, 1962, 109);
//  Скориставшись із певних обставин, скомпрометувати кого-небудь, домогтися усунення його з посади і т. ін. Забрьоху скрутив [писар] зсотничества [сотенства] (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 220); — Я Ястшембського скрутив за довги та й випер з Журавки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 164).
Скрутити на гужа кого — примусити, кого-небудь бути покірним. Коли ти кепський вояка, то він тебе на гужа скрутить, а коли чесно виконуєш свою місію, то від нього тобі шана і хвала (Олесь Гончар, I, 1954, 370).

9. неперех., розм. Змінювати напрямок руху вбік від попереднього; звертати. Скрутив [Іван] у бокову доріжку, щоби не стрічатися з бароном (Іван Франко, III, 1950, 172); Олекса повернув на Ясінь, а Павло ніби на Ямну, але скоро скрутив у праву руку й подався на Путилів (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 378); Фіра скрутила на плебанію (Ірина Вільде, III, 1968, 96);  * Образно. Кожний в них мислив о Довбуші, кожний.. хотів бути подібним, але — життя скручувало зовсім у інший бік (Гнат Хоткевич, II, 1966, 154);
//  Змінювати напрямок свого плину, пролягання (про річку, дорогу і т. ін.). Над річкою великий камінь... один-однісінький... Відтам річка скручує на північ... (Іван Франко, IV, 1950, 185); Ось дорога скрутила вбік, побігла з гори в долину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 240); Лісна дорога раптом скрутила вбік (Мирослав Ірчан, II, 1958, 167).

10. тільки док., перех., розм. Змолоти (перев. на жорнах). Явдоха зібралася скрутити на жорнах зерна (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 243).

11. тільки док., перех., розм., рідко. Зняти (кінофільм). Я взявся за фільм «Звенигора». Я скрутив його за три місяці (Олександр Довженко, III, 1960, 177).

12. тільки док., перех., перен., розм. Зробити щось підступне. Я знаю, як Чижик за Совинських діло скрутив... Совинський дівку встрелив... Чижик і скрутив діло.. І покрили... Людську кров покрили... (Панас Мирний, I, 1949, 249); — Читай, — обізлився Степан Кушнір і з-за Варчукового плеча почав дивитися на газету, щоб дукач не скрутив чогось по-своєму (Михайло Стельмах, II, 1962, 133).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 328.

Коментарі (0)