СКРИКУВАТИ, ую, уєш і рідко СКРИКАТИ, аю, аєш, недок., СКРИКНУТИ, ну, неш, док.
1.
Раптово, уривчасто видавати крик. Нагорювавшися та
наболівшися,.. спала [мати] невпокійним сном — то
зітхала вона у сні, то знов скрикувала, схлипувала
(Марко Вовчок, I, 1955, 360); — Ой! — злякано скрикують
жінки і разом втискуються у хвіртку (Михайло Стельмах,
Хліб.., 1959, 270); Ось крізь сон один скрикає Лячно,
різко так: Навіть в сні його лякав Ґаздівський кулак!
(Іван Франко, XIII, 1954, 180); Юрій глянув униз і радісно
скрикнув (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 40);
// Видавати
голосні, пронизливі звуки (про тварин, птахів). Лише
де-не-де спросоння скрикувала самотня сорока (Олекса Десняк,
Вибр., 1947, 145); Низько над нами, враз пролетівши,
скрикнув птах (Павло Тичина, II, 1957, 319);
// перен. Гучно,
пронизливо густи, свистіти час від часу (про гудок,
сирену і т. ін.). За розчиненим вікном вирувало місто,
скрикували сирени автомашин (Олесь Донченко, V, 1957, 559);
Десь поблизу — безперестанку скрикують гудки кранів
і паровозів (Яків Баш, Дніпр, зорі, 1953, 62); Десь за
хатою глухо скрикувала коса, котрій виклепували гостре
жало (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 59); Місто спало.. А
вранці знов скрикнуть бруківки й загримлять...
(Андрій Головко, I, 1957, 168).
2. Раптово, голосно говорити, вигукувати що-небудь. — Здається, вона йде. Килино! — скрикує Параска. — Ти молодша, у тебе очі краще бачать — пізнавай, то не Зінька (Панас Мирний, IV, 1955, 63); — Альошо! — скрикую я, на ходу припавши до воза (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 21); — Ой Степане Васильовичу! — радісно і лячно скрикує Зося. — Це ви?! (Михайло Стельмах, I, 1962, 647); — Що се ти, дурню, наробив! — скрикнула Хвеська. — Нащо ти порізав жупанок? (Олекса Стороженко, I, 1957, 37); — Правда? — радісно скрикнув хлопчик, і очі його засяяли, як зірочки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 176).