в означеннях
Тлумачення, значення слова «скрипіти»:

СКРИПІТИ, плю, пиш; мн. скриплять; недок.

1. Видавати скрип (див. скрип 1). Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Тарас Шевченко, I, 1963, 3); Дзвенить важкий ланцюг, залізна брама скрипить, зачиняючися (Гнат Хоткевич, II, 1966, 202); Скриплять вози, хтось хрипло гейкає на воли (Григорій Косинка, Новели, 1962, 26); Сніг скрипить під ногами (Терень Масенко, Роман.., 1970, 244); Східці благенького ганочка скриплять під моїм важким кроком (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 127);
//  безос. — Вжи-вжи, вжи-вжи, — скрипіло під людськими кроками (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 481);
//  чим. Утворювати скрип чим-небудь. Він був голоден і злий. Скрипів чобітьми, гримав дверима (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 366); Машина скрипить тормозами (Василь Кучер, Засвітились вогні, 1947, 57); Бійці поснули не відразу. Виходили курити надвір, скрипіли дверима, каганець раз у раз блимав на стелі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 387);
//  Видавати різкі звуки, схожі на скрип (про снігурів, деркачів і т. ін.). Скриплять червоні снігирі [снігурі], В дубову кору дятел стука (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 319).
Скрипіти зубами див. зуб; Скрипіти пером (перами) — писати. За столом три писарчуки, зігнувшись у дугу, скрипіли перами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 37).

2. перен., розм. Говорити різким, неприємним голосом. Йому здалося, що стара щось скрипить. Обернувся назад і крикнув: Чого хочете? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 278); — Ваше прізвище, добродію? — скрипить тихо [слідчий Ігнатовський] (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 106);
//  Неприємно звучати (про музичні інструменти). Задумалась Марина.. В ушах гув бубон, скрипіли скрипки (Нечуй-Левицький, I, 1956, 99).

3. перен., розм. Жити, існувати (звичайно з труднощами, абияк). Василь Тимофійович Воблий завжди казав про Райка в жартівливому тоні; проте було помітно, що якась сила тягла його до старого товариша. — Скрипиш іще? — так привітав здаля Василь Тимофійович Райка (Степан Васильченко, I, 1959, 141); — Скриплю потроху. Бачите, навіть ложки вирізую, — показав [Юрій] рукою на покриту стружкою долівку (Михайло Стельмах, I, 1962, 647).

4. перен., розм. Виявлятися з великою силою (про мороз). Мороз лютує, аж скрипить, Луна червона побіліла (Тарас Шевченко, II, 1953, 98); За вікнами лютувала зима, скрипіли міцні морози (Василь Козаченко, Серце матері, 1947, 47).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 319.

Коментарі (0)