в означеннях
Тлумачення, значення слова «скучний»:

СКУЧНИ́Й, а, е.

1. Який відчуває нудьгу; невеселий. Чарівник сидить у березняку на траві сумний і скучний (Степан Васильченко, II, 1959, 55);
//  Який виражає нудьгу. Обличчя в Ліщини охмурніло, стало скучне (Степан Васильченко, II, 1959, 151);
//  у знач. ім. скучний, ного, чол.; скучна, ної, жін. Той, хто відчуває нудьгу. Скучних і нудних на весіллі нема, Та їх взагалі нам не треба (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 203).

2. Який викликає нудьгу; нецікавий. Тепер моя нога в «нормальному» стані,.. позволяє писать і навіть скучні книжки читать (Леся Українка, V, 1956, 187); Збори були для мене скучні (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 405);
//  Який не викликає інтересу. — Пане Ястшембський! наші вельможні панни такі манірні, такі тонні та скучні! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 63); Бронко на перших порах видався Сташці досить скучним партнером (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 386);
//  Який викликає нудьгу своєю одноманітністю, монотонністю, похмурістю. Раптом.. почався співу вільний, розмірений, скучний (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 131); Вона [картина], безперечно, виграла б при меншому габариті. Тоді не викликали б критичного напряму думки ні зайвина скучного неба, ні настирливість зеленої стіни жита (Олександр Довженко, III, 1960, 104);
//  Позбавлений різноманітності, яскравості, радості. Я маю право на таке [яскраве] життя, як кожна людина, а тим часом мушу скніти й волочити скучне життя без надії на краще (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 435); Відтак попливли дні за днями. Скучні, одноманітні (Гнат Хоткевич, II, 1966, 168).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 339.

Коментарі (0)