СКУ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до скулити 2. Старші, слабовиті, скулені вдвоє або ледве вилічені з [від] ран мусили стояти ззаду (Іван Франко, III, 1950, 191); На полу.. покотом лежали скулені од холоду троє дітей (Степан Васильченко, I, 1959, 301).
2. у знач. прикм. Який зіщулився, скорчився (від
холоду, болю, страху і т. ін.). Він сидів скулений,
змерзлий, стривожений, забившися в сам кут клітки
[камери] (Іван Франко, IV, 1950, 477); Гринько, скулений,
помахуючи побитою рукою, вийшов з хати (Лесь Мартович, Тв.,
1954, 282); Скулений Сльоза сидів на кормі (Петро Панч, На
калиновім мості, 1965, 203);
// Який зсутулився, згорбився.
Перед ним стояв старець з довгою бородою, скулений,
з лицем, що виражало несказанну втому і ослаблення
(Іван Франко, III, 1950, 131); Фіалек був велетом.., призивався в
гренадери, завжди стояв правофланговим — і тепер аж
височів над усіма, серед похилих, скулених, пригнічених
товаришів (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 762).