СКУЛЬПТУ́РА, и, жін.
1. тільки одн. Вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну або рельєфну форму і виконуються способом витісування, виливання, різьблення, ліплення тощо з твердих чи пластичних матеріалів (каменю, металу, дерева, глини і т. ін.). [Річард:] Ви хочете, щоб зрадив я скульптуру? Не можу я, бо зрадником не вдався (Леся Українка, III, 1952, 62); Риси реалізму притаманні й античній літературі і скульптурі, і Рабле, і Боккаччо, і Аріосто, і Шекспіру, і Гете (Максим Рильський, IX, 1962, 171); Чимало творів живопису, графіки та скульптури присвячено самовідданій праці радянських людей у повоєнні роки (Мистецтво, 1, 1958, 13).
2. Твір цього виду мистецтва (статуя, бюст, барельєф
і т. ін.). Хата, грубо збита з колод; великий коминок,
на ньому бюст; статуетки і кілька уламків античної
скульптури (Леся Українка, III, 1952, 7); Вестибюль музею
образотворчих мистецтв. Масивні сходи ведуть на другий
поверх. Колони, дзеркало, кілька скульптур (Любомир Дмитерко,
Драм. тв., 1958, 509);
// збірн. Сукупність таких творів.
Грецькі фавни й сатири можуть собі бути які хочуть
бридкі, а проте ми любуємося ними в скульптурі (Іван Франко,
XVI, 1955, 296).