в означеннях
Тлумачення, значення слова «скиба»:

СКИ́БА, и, жін.

1. Смуга, шар землі, яку вивертав плуг під час оранки. Глибоко плуг лемешами впивається в чорную землю, за скибою скиба лягає, а Зінько йде за плугом, руки на чепігах, і радісно йому розкривати землянеє лоно, щоб кинути в його золотеє зерно... (Борис Грінченко, II, 1963, 454); Запарувала рілля, тьмяно заблищали на сонці одвернуті лемешами скиби землі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 11);  * У порівняннях. Панас Кандзюба, важкий і сірий у своїй свиті, як скиба, одвалена плугом, сіяв очима нудьгу питання: кудою йти? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 67);
//  Така смуга землі як одиниця виміру орної площі. — Чуєш, громада землю тобі довірила? То знаєш, як її треба ділити?.. — А так, дядьку,.. щоб і ви ні одної лишньої [зайвої] скиби не получили [одержали] (Михайло Стельмах, II, 1962, 21).
 Віддавати (віддати) поле (землю, хліб і т. ін.) за другу (третю і т. ін.) скибу — дозволяти кому-небудь користуватися своїм полем за певну частину врожаю. — Бери собі, титарю, й поле, й хліб чи з половини, чи за третю скибу, як хоч, тільки б мені не мати клопоту (Нечуй-Левицький, III, 1956, 125); Вона оддала своє поле одному чоловікові наспіл за другу скибу (Нечуй-Левицький, II, 1956, 244); Сіяти (розсівати) по скибі — сіяти злаки, багаторічні трави та ін. по вивернутих під час оранки шарах цілини, поля. Як з давніх-давен, так і після орання генівськими плугами українці сіяли по скибі. Заміна плугів не спричинилася до змін у способах сіяння (Народна творчість та етнографія, 3, 1969, 30); Земля вбиралась в новий стрій весною,.. по скибах жито розсівав сівач, і гай яснів красою чарівною (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 101).

2. Відрізаний ножем великий плоский шматок чого-небудь їстівного (хліба, кавуна і т. ін.). Широким ножем крає [юнак] на великі, товсті скиби пухку паляницю (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 144);  * У порівняннях. Ось сонце Ще більше осіло; мов скиба стиглого кавуна, червоніє воно тілько половиною (Панас Мирний, IV, 1955, 322).
Відрізана скиба [від хліба] — людина, яка відділилася від родини, стала жити самостійно (спочатку — про дочку, що вийшла заміж). [Печариця:] Що ж моєму пан-отцеві? Він собі попує... Я вже тепер — одрізана скиба од хліба (Панас Мирний, V, 1955, 172).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 260.

Коментарі (0)