Словник української мови

СЛАБОСИ́ЛЬНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що слабосилий. Здавалося, жодне з її дітей не держало її душі в такім болючім руху, як сей слабосильний чоловік! (Ольга Кобилянська, II, 1956, 283);
//  у знач. ім. слабосильний, ного, чол.; слабосильна, ної, жін. Той, хто не відзначається твердістю, стійкістю, вольовим характером. Треба тілько дужому повернутися, щоб слабосильний знову перевернувся у покірного (Панас Мирний, IV, 1955, 30).