СЛАБОСИ́ЛЬНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що слабосилий.
Здавалося, жодне з її дітей не держало її душі в
такім болючім руху, як сей слабосильний чоловік! (Ольга Кобилянська,
II, 1956, 283);
// у знач. ім. слабосильний, ного, чол.;
слабосильна, ної, жін. Той, хто не відзначається твердістю,
стійкістю, вольовим характером. Треба тілько дужому
повернутися, щоб слабосильний знову перевернувся
у покірного (Панас Мирний, IV, 1955, 30).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 344.