в означеннях
Тлумачення, значення слова «слати»:

СЛАТИ шлю, шлеш; мин. ч. слав, слала, ло; наказ. сп. шли; недок., перех.

1. Відсилати, направляти кого-небудь кудись з певною метою, з певним дорученням. Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів. Чи хто із них не порятує Против Троянських злих синів (Іван Котляревський, I, 1952, 191); Того ж таки тижня самого занедужала панночка. Охав і стогне, і кричить. Стара злякалась, плаче, по лікаря шле (Марко Вовчок, I, 1955, 113); — Любий джуро! щира дяка тій, що шле тебе до мене, але я прийти не можу на запросини лагідні (Леся Українка, I, 1951, 433); — Куди і в якій справі посилав цар своїх послів, мені з Москви не одписано. А цареві слати своїх людей вільно куди заманеться, як і королю вашому (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 51).
 Слати за рушниками див. рушник; Слати сватів див. сват; Слати старостів див. староста.

2. Відправляти що-небудь поштою або через посильного для передачі комусь; посилати. — Почав Хоцінський до мене вчащати; просить і до себе, дає мені гостинці, шле мені з сахарні по голові сахару (Нечуй-Левицький, I, 1956, 125); Чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки вробиться темненько, Лисиці й шле то щупачка, То сотеньку карасиків живеньких (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 43); Я думаю,.. що можна гроші просто на його адресу слати (Леся Українка, V, 1956, 374); З Василем не губила зв'язку, щоночі слала листи на фронти (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 59);
//  перен. Виявляючи своє ставлення до кого-небудь, звертати до нього мову, усмішку і т. ін. Федь, відходячи, шле солодку посмішку офіцерові (Юрій Яновський, IV, 1959, 186); Він з жаром фанатика звертався до бога, слав йому невміло складені молитви, щоб Тимофій приплив до берега (Михайло Стельмах, II, 1962, 203).
 Слати погрози — погрожувати. Була війни сумна пора.. Всі слали ворогу погрози (Володимир Сосюра, I, 1957, 433); Слати привіт (вітання, поклін, поклони, поздоровлення і т. ін.) кому — вітати кого-небудь (звичайно у листі) або передавати вітання. Про нього пишуть у газетах і шлють привіти земляки (Володимир Сосюра, II, 1958, 439); — Що ваш Роман може нового написати! — вже сердиться десяцький. — Жив, здоров, чого і вам бажає, а далі всім шле поклони від високого неба і до низької землі (Михайло Стельмах, I, 1962, 512); Слати прокльони (прокляття) кому, чому — проклинати кого-, що-небудь. Вхопившись рукою за груди, щось шепче [чоловік], припавши ниць до землі... Чи то поклони б'є? а чи прокльони шле?.. (Панас Мирний, I, 1954, 358); Люди є різні. Характери різні. Отак і в коханні: один галасує, Ставить вимоги, прокльони шле грізні (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 91); Не візьме більш рушниці в руки, Страшного списа не вживе... Прокляття шле, безсилий з муки, На панування світове (Павло Грабовський, I, 1959, 259).
Нехай (хай) бог (господь) шле що, заст. — уживається при побажанні добра, здоров'я і т. ін. Нехай бог шле добре здоров'я і жінці і діточкам твоїм (Тарас Шевченко, VI, 1957, 201).

3. Направляти, скеровувати що-небудь у певному напрямку, до когось, чогось. Вчора грало-шуміло воно [море] Без вітру, Сьогодні вже тихо й лагідно до берега шле свої хвилі (Леся Українка, I, 1951, 150); За кожну краплю крові слав він кулі у ненависні спини ворогів (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 34); Високе небо виблискувало, як полива на відрі, слало на землю тихі шуми (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 374);
//  Спрямовувати на щось, кудись (проміння, світло, погляд і т. ін.). Мов зачарований, стоїть Бахчисарай. Шле місяць з неба промені злотисті (Леся Українка, I, 1951, 70); В холоднім небі зорі, як сніжинки, шлють байдуже світло на замовклий брук (Володимир Сосюра, II, 1958, 100); Печальний шлють очі погляд у сірі безодні, кличуть пристрасно, ждуть сонця, привіту, далекої ласки (Гнат Хоткевич, II, 1966, 266).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 349.

Коментарі (0)

СЛАТИ 2, стелю, стелеш, недок. Те саме, що стелити. Стелять перед столом рушник (Словник Грінченка); Вона перед ними стеле оксамити та атласи, що від старої панії має (Марко Вовчок, I, 1955, 115); Четверо дітей лагодилось уже лягати спати на полу, а Ївга слала їм (Борис Грінченко, II, 1963, 353); Насилу я діждався вечора, та мерщій звелів слати і ліг спати (Панас Мирний, IV, 1955, 353); Увійшла господарка, принесла соломи й почала слати нам постіль (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 73); Ще пам'ята донині сивий Київ Рядки друкованих уперше літер... На Федорова гріб із львівських ясенів Пожовкле листя стеле львівський вітер... (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 24);  * Образно. Осінь слала по землі свій золотавий килим... (Юрій Збанацький, Над Десною, 1951, 133); Товстющі столітні дуби ще слали ранкові тіні по косогору до ставка (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 100); Відходив день, і слала ніч тумани... (Володимир Сосюра, I, 1957, 475).
 Слати покоси (покіс) — те саме, що Класти покоси (покіс) (див. класти). Легко коситься на горі: вітер прохолоджує, коса коротенька. Зігнеться низько косар — і стеле, стеле, стеле покіс за покосом (Гнат Хоткевич, II, 1966, 316); Коси знов сичали в траві, косарі бовтались у болоті, слали покоси (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 199).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 350.

Коментарі (0)