в означеннях
Тлумачення, значення слова «слава»:

СЛА́ВА, и, жін.

1. Широка популярність як свідчення загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту, доблесті і т. ін. Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 365); Не для слави, — для вас, мої браття, Я свій скарб найдорожчий ховав (Леся Українка, I, 1951, 348); Навіть по смерті імення твоє не загинуло, й завжди Світлою буде слава твоя між людьми, Ахіллесе! (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 397); Заслужено линула по околишніх країнах слава про хоробрих русичів (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 367); Деколи Іван Антонович трохи навіть заздрив ранній славі Брянського (Олесь Гончар, III, 1959, 198);
//  кого. Відомість кого-небудь у певній сфері. Ще в школі вона справедливо заслужила славу чи не найвправнішої рисувальниці (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 274);
//  Доблесні діла, героїчні подвиги. Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав (Тарас Шевченко, I, 1963, 139); Колись у веселі ставки заглядали з гір столітні дуби та граби, свідки слави козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті зелені яри (Нечуй-Левицький, I, 1956, 153);
//  чого, чия. Той, ким пишаються, хто своїми заслугами, талантом і т. ін. приніс широке визнання, відомість кому-, чому-небудь. Довбуші Слава Опришківства і всеї Гуцульщини (Гнат Хоткевич, II, 1966, 153); Я ніяк не можу прибути у Київ, щоб разом в другими вшанувати нашу гордощ [гордість] і нашу славу — Марью [Марію] Костянтинівну Заньковецьку (Панас Мирний, V, 1955, 422); А слала сцени — Саксаганський! Кого він з нас не чарував.. — Яких він типів не вдавав? (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 259).
 Повний кавалер Ордена Слави див. повний.
Вбиватися (вбитися) в славу див. вбиватися 1; Віддавати (віддати) славу див. віддавати; На славу: а) для прославлення кого-, чого-небудь. Не мені тепер, старому, Булаву носити. Нехай носить Наливать Козакам на Славу (Тарас Шевченко, II, 1963, 160); — Бачиш того юнака, що, списом підпираючись, ходить. Він щонайближчий до світла. Він паростком першим, на славу Роду твого італійського, ввійде в повітря нагірне (Микола Зеров, Вибр., 1966, 252); б) дуже добрий, прекрасний, чудовий. Картина — не хлопець! Люди казали: от би спарувати — на славу була б пара!.. (Панас Мирний, III, 1954, 163); Кімната вийшла на славу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 324); Затертий старим салом та часником борщ був на славу (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 186); в) дуже добре, прекрасно, чудово. Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (Панас Мирний, IV, 1955, 144); — Не будемо будити ні бабуню, ні матір.. Ляжемо собі в клуні на сіні та й виспимось на славу (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 183); У сі за столом стали шумніші. Кожен говорив вищим тоном од звичайного, і говорили багато. І приборами стукали шумніш, а вже що їли — на славу! (Андрій Головко, II, 1957, 48); г) дуже. — Ні, вже не оклигну, Таки вмру, — пожалкуй. Ще й ногою дригну! І святих не скликай: Вилають на славу! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 156); — Дівчата на славу красиві (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 310); Не виходити із слави див. виходити; Окривати (окрити) славою, рідко — те саме, що Укривати (укрити) славою (див. укривати). І може — (о, солодка мріє!) — Гучною славою окрив Якийсь невіглас мій портрет І скаже: тож-то був Поет! (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 63); Окриватися (окритися) славою, рідко — те саме, що Укриватися (укритися) славою (див. укриватися). Рицарство, що на морі билось, Невмирущою вовіки Славою окрилось (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 413); Піднімати (підіймати, підняти, підійняти) на щит слави див. піднімати; Примазатися до слави див. примазуватися; Складати (скласти) славу див. складати; Слава і (й) прослава див. прослава; Тільки [й] слави (слава), що..., розм. — тільки говориться, вважається так (таким), а насправді інакше (інакший). [Іван:] Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (Марко Кропивницький, I, 1958, 93); Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 145); У (в) славу кого, рідко — те саме, що На (в) честь (див. честь). Поет новий, що доля охрестила Так само, гайового короля [дуба] Назвав у славу сина: дуб Данила (Максим Рильський, III, 1961, 282); Укриватися (укритися, покриватися, покритися) славою див. укриватися, покриватися; Укривати (укрити, покривати, покрити) славою див. укривати, покривати.

2. Загальна думка про кого-, що-небудь; репутація. Далеко йде хороша слава, а худая ще дальше (Номис, 1864, № 4453); — Скрізь по людях склалася і про мене слава, Он і в полі, вітрику, кипить моя страва (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 233); — Ну, що тобі сталося від того, що, може, і сказав у серцях [спересердя] яке слово чоловік? — питався суддя.. — А слава? — доводила Пріська (Панас Мирний, III, 1954, 59); [Руфін:] Така була поважна та Сабіна і зроду мала добру славу (Леся Українка, II, 1951, 368); — Чого ти водилася з Денисом? Ти знаєш, яка за ним слава ходить? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 239); По цей час живе в народі добра слава про Василя Трубенка (Олександр Довженко, I, 1958, 95);
//  звичайно у сполуч. із сл. недобрий, лихий і т. ін. Погана думка про чиїсь дії, вчинки і т. ін. Слава про злодійкувату Явдошку одбила хіть у панства та офіцерства заїздити до неї (Панас Мирний, I, 1949, 235); Таку був славу навів [Тимоха] на свій постоялний [постоялий], що стали було люди й цуратись (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 256); Не дві ночі карі очі Любо цілувала [Катерина], Поки слава на все село Недобрая стала (Тарас Шевченко, I, 1963, 22); Ріс парубок — росла й нехороша слава про нього. Люди звали його злодієм (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 444); Похмура слава йшла слідом за сотнею священика Прірви по гірських і лісових теренах польського прикордоння (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 54);
//  рідко. Честь, добре ім'я. Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди (Тарас Шевченко, II, 1963, 417); — Лучче [краще] мені руку утять, — лучче мені очей рішитися, чим віддати славу моєї дочечки на поругательство [ганьбу]! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 441);
//  Безчестя, ганьба. — Хто крав гроші, у кого вони на руках були, — той хай і одвіча [відповідає]. А через віщо ж народ таку славу терпітиме (Панас Мирний, IV, 1955, 197); Не боюсь я поговору, Не боюся слави, Бо люблю тебе, мій милий, Щиро (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 128); [Іван:] Ось вернеться Олекса, все піде гаразд: і Мар'яна повеселіє і слави ніякої не буде... (Степан Васильченко, III, 1960, 38).
Визволити з слави — допомогти вийти з скрутного становища, позбутися безчестя, ганьби. Вона ніколи Йосипа не любила; він їй потрібен був, щоб витягти її з неволі, визволити з слави... (Панас Мирний, IV, 1955, 57); Наробити слави див. нароблювати; Пускати (пустити) славу на (про) кого і рідко Пускати (пустити) у славу кого — ославляти, знеславлювати, ганьбити кого-небудь. Випровадили нечестю старостів... А на парня [парубка] пустили славу, що й повік не збув! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 489); Ні за що, ні про що пустив у славу (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 148); Славу чинити (учинити) — знеславлювати, ганьбити. — Та бо мовчіть уже, тітко! Хоч тепер мовчіть — не чиніть слави, голубочко (Словник Грінченка); Все очі вгору піднімали, По світу нашому вздихали [зітхали], Що рано їх побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всіх на світі подурили (Іван Котляревський, I, 1952, 144); У славі ходити — бути зганьбленим, знеславленим.

3. перев. у сполуч. із сл. ходити, піти, розпускати і т. ін. Чутка, звістка про кого-, що-небудь. Слава про те свято пішла кругом по селах, де ще не завівся празник мироносиць (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 367); Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 37);
//  Поговір, пересуди, розмови. Не минула слава тая, Не марне пішла. Удовиця у м'ясниці Сина привела (Тарас Шевченко, II, 1963, 207); Пішла по селу слава, що Векла стоїть у ревізії і подушне платить (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 423); Призналася [дочка], що Сава Петрович подарував.. Порубав батько хустку сокирою, дочку ту бив уже, бив. Слава по всьому селу (Андрій Головко, II, 1957, 192).

4. Вигук, який виражав схвалення, визнання і т. ін. [Єпископ:] Що бог тобі показує? [Парвус:] Авжеж! Вогненний круг спускається на мене і голоси мені співають «слава»! (Леся Українка, II, 1951, 498); Гуртом заспівали [запорожці]: «Слава тобі, Гамалію, На ввесь світ великий.., Що не дав ти товариству Згинуть на чужині!» (Тарас Шевченко, I, 1963, 202); Слава народу, що йде у віках Велетня сміливим кроком! (Максим Рильський, III, 1961, 121);
//  Бойовий поклик, ура. І серця стримуючи лет, ми розгорнулися у лаву і ринули під крики «слава!» на лаву ворога (Володимир Сосюра, II, 1958, 409); За смужкою води здригнувся туман, затріщали шелюги і безладно люто ревнуло: — Слава!!! З рожнами, з вилами, з гвинтівками наперевіс вихоплювалися з шелюгів хуторяни (Олесь Гончар, II, 1959, 250).
 Слава богові (богу) див. бог; Слава господові; Слава тобі господи див. господь; — Слава Ісусу! — Навіки Слава!, діал. — форма вітання і відповіді на нього. Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос. — Слава Ісусу!.. — Навіки слава (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 317); Співати славу див. співати.
Вводити (ввести) в славу див. вводити; Мати славу: а) бути широко відомим, популярним. [Руфін:] Видно, любий тестю, що ти давно вже в Римі не бував, а то ти б знав, хто має славу в Римі (Леся Українка, II, 1951, 359); б) (кого) вважатися ким-небудь. Мав [Владко] славу дуже забавного [дотепного] оповідача (Іван Франко, VI, 1951, 142); У (в) славі: а) прославлений героїчними подвигами, талантом і т. ін. Мельникова донька прийшла додому і жила тепер у великій славі. Дуже її хвалили за те, що допомогла зруйнувати розбійницьке гніздо (Три золоті слова, 1968, 136); — Ви скажіть, що він у мене Буде жить в шанобі, в славі, Тільки, звісно, хай забуде Різні вигадки лукаві (Леся Українка, I, 1951, 382); Одлунав гроза,.. і повернетесь ви, як герої, додому у славі, дорогі вемляки, побратими і друзі мої! (Володимир Сосюра, II, 1958, 219); б) знеславлений, зганьблений. — Хіба ж ти не знав, що так воно буде? — крізь сльози вимовляв дівчина.. Тепер ти поїдеш, мене в славі покинеш, — будуть мене люди обминати. Бо хто ж візьме тую дівчину-наймичку, що парубок покинув (Степан Васильченко, I, 1959, 113).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 344.

Коментарі (0)