СЛА́ВА, и, жін.
1. Широка популярність як свідчення
загального схвалення, визнання чиїхось заслуг, таланту,
доблесті і т. ін. Якщо добре працюватимеш, честь і
славу матимеш (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 365); Не для
слави, — для вас, мої браття, Я свій скарб найдорожчий
ховав (Леся Українка, I, 1951, 348); Навіть по смерті імення
твоє не загинуло, й завжди Світлою буде слава твоя між
людьми, Ахіллесе! (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена,
1963, 397); Заслужено линула по околишніх країнах слава
про хоробрих русичів (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958,
367); Деколи Іван Антонович трохи навіть заздрив ранній
славі Брянського (Олесь Гончар, III, 1959, 198);
// кого.
Відомість кого-небудь у певній сфері. Ще в школі вона
справедливо заслужила славу чи не найвправнішої
рисувальниці (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 274);
// Доблесні
діла, героїчні подвиги. Спасибі, дідусю, що ти заховав
В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер
розказав (Тарас Шевченко, I, 1963, 139); Колись у веселі ставки
заглядали з гір столітні дуби та граби, свідки слави
козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті
зелені яри (Нечуй-Левицький, I, 1956, 153);
// чого, чия. Той, ким
пишаються, хто своїми заслугами, талантом і т. ін.
приніс широке визнання, відомість кому-, чому-небудь.
Довбуші Слава Опришківства і всеї Гуцульщини (Гнат Хоткевич,
II, 1966, 153); Я ніяк не можу прибути у Київ, щоб
разом в другими вшанувати нашу гордощ [гордість] і нашу
славу — Марью [Марію] Костянтинівну Заньковецьку
(Панас Мирний, V, 1955, 422); А слала сцени — Саксаганський!
Кого він з нас не чарував.. — Яких він типів не вдавав?
(Микола Чернявський, Поезії, 1959, 259).
Повний кавалер Ордена Слави див. повний.
♦ Вбиватися (вбитися) в славу див. вбиватися 1;
Віддавати (віддати) славу див. віддавати; На славу:
а) для прославлення кого-, чого-небудь. Не мені тепер,
старому, Булаву носити. Нехай носить Наливать
Козакам на Славу (Тарас Шевченко, II, 1963, 160); — Бачиш того
юнака, що, списом підпираючись, ходить. Він щонайближчий
до світла. Він паростком першим, на славу Роду
твого італійського, ввійде в повітря нагірне (Микола Зеров,
Вибр., 1966, 252); б) дуже добрий, прекрасний, чудовий.
Картина — не хлопець! Люди казали: от би спарувати
— на славу була б пара!.. (Панас Мирний, III, 1954, 163);
Кімната вийшла на славу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 324);
Затертий старим салом та часником борщ був на славу
(Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 186); в) дуже добре, прекрасно,
чудово. Він готувався, скуповувався, щоб угостити
Власова на славу (Панас Мирний, IV, 1955, 144); — Не будемо
будити ні бабуню, ні матір.. Ляжемо собі в клуні на
сіні та й виспимось на славу (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді..,
1964, 183); У сі за столом стали шумніші. Кожен говорив
вищим тоном од звичайного, і говорили багато. І
приборами стукали шумніш, а вже що їли — на славу!
(Андрій Головко, II, 1957, 48); г) дуже. — Ні, вже не оклигну,
Таки вмру, — пожалкуй. Ще й ногою дригну! І святих не
скликай: Вилають на славу! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 156);
— Дівчата на славу красиві (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 310);
Не виходити із слави див. виходити; Окривати (окрити)
славою, рідко — те саме, що Укривати (укрити) славою
(див. укривати). І може — (о, солодка мріє!) — Гучною
славою окрив Якийсь невіглас мій портрет І скаже: тож-то
був Поет! (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського,
1949, 63); Окриватися (окритися) славою, рідко — те
саме, що Укриватися (укритися) славою (див. укриватися).
Рицарство, що на морі билось, Невмирущою вовіки
Славою окрилось (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 413);
Піднімати (підіймати, підняти, підійняти) на щит слави
див. піднімати; Примазатися до слави див. примазуватися;
Складати (скласти) славу див. складати; Слава і
(й) прослава див. прослава; Тільки [й] слави (слава),
що..., розм. — тільки говориться, вважається так (таким),
а насправді інакше (інакший). [Іван:] Коли б мене
так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана,
і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки
слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (Марко Кропивницький,
I, 1958, 93); Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено
так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 145); У (в) славу кого, рідко — те саме, що
На (в) честь (див. честь). Поет новий, що доля охрестила
Так само, гайового короля [дуба] Назвав у славу сина:
дуб Данила (Максим Рильський, III, 1961, 282); Укриватися
(укритися, покриватися, покритися) славою див.
укриватися, покриватися; Укривати (укрити, покривати,
покрити) славою див. укривати, покривати.
2. Загальна думка про кого-, що-небудь; репутація.
Далеко йде хороша слава, а худая ще дальше (Номис,
1864, № 4453); — Скрізь по людях склалася і про мене
слава, Он і в полі, вітрику, кипить моя страва (Леонід Глібов,
Вибр., 1951, 233); — Ну, що тобі сталося від того, що,
може, і сказав у серцях [спересердя] яке слово чоловік? —
питався суддя.. — А слава? — доводила Пріська (Панас Мирний,
III, 1954, 59); [Руфін:] Така була поважна та
Сабіна і зроду мала добру славу (Леся Українка, II, 1951, 368);
— Чого ти водилася з Денисом? Ти знаєш, яка за ним
слава ходить? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 239); По цей час живе в
народі добра слава про Василя Трубенка (Олександр Довженко, I,
1958, 95);
// звичайно у сполуч. із сл. недобрий,
лихий і т. ін. Погана думка про чиїсь дії, вчинки
і т. ін. Слава про злодійкувату Явдошку одбила хіть у
панства та офіцерства заїздити до неї (Панас Мирний, I,
1949, 235); Таку був славу навів [Тимоха] на свій
постоялний [постоялий], що стали було люди й цуратись
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 256); Не дві ночі карі очі Любо
цілувала [Катерина], Поки слава на все село Недобрая стала
(Тарас Шевченко, I, 1963, 22); Ріс парубок — росла й нехороша
слава про нього. Люди звали його злодієм (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 444); Похмура слава йшла слідом за сотнею
священика Прірви по гірських і лісових теренах польського
прикордоння (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 54);
// рідко.
Честь, добре ім'я. Прокинься, кумо, пробудись Та кругом
себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим
серцем нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди (Тарас Шевченко,
II, 1963, 417); — Лучче [краще] мені руку утять, —
лучче мені очей рішитися, чим віддати славу моєї дочечки
на поругательство [ганьбу]! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 441);
// Безчестя, ганьба. — Хто крав гроші, у кого вони на
руках були, — той хай і одвіча [відповідає]. А через
віщо ж народ таку славу терпітиме (Панас Мирний, IV, 1955,
197); Не боюсь я поговору, Не боюся слави, Бо люблю тебе,
мій милий, Щиро (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 128); [Іван:]
Ось вернеться Олекса, все піде гаразд: і Мар'яна повеселіє
і слави ніякої не буде... (Степан Васильченко, III, 1960, 38).
♦ Визволити з слави — допомогти вийти з скрутного
становища, позбутися безчестя, ганьби. Вона ніколи
Йосипа не любила; він їй потрібен був, щоб витягти її
з неволі, визволити з слави... (Панас Мирний, IV, 1955, 57);
Наробити слави див. нароблювати; Пускати (пустити)
славу на (про) кого і рідко Пускати (пустити) у славу
кого — ославляти, знеславлювати, ганьбити кого-небудь.
Випровадили нечестю старостів... А на парня
[парубка] пустили славу, що й повік не збув! (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 489); Ні за що, ні про що пустив у славу (Гулак-Артемовський,
Байки.., 1958, 148); Славу чинити (учинити) —
знеславлювати, ганьбити. — Та бо мовчіть уже,
тітко! Хоч тепер мовчіть — не чиніть слави, голубочко
(Словник Грінченка); Все очі вгору піднімали, По світу нашому
вздихали [зітхали], Що рано їх побрала смерть; Що
трохи слави учинили, Не всіх на світі подурили (Іван Котляревський, I,
1952, 144); У славі ходити — бути зганьбленим,
знеславленим.
3. перев. у сполуч. із сл. ходити, піти,
розпускати і т. ін. Чутка, звістка про кого-,
що-небудь. Слава про те свято пішла кругом по селах, де
ще не завівся празник мироносиць (Нечуй-Левицький, VI, 1966,
367); Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить
(Леонід Глібов, Вибр., 1951, 37);
// Поговір, пересуди, розмови.
Не минула слава тая, Не марне пішла. Удовиця у м'ясниці
Сина привела (Тарас Шевченко, II, 1963, 207); Пішла по
селу слава, що Векла стоїть у ревізії і подушне платить
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 423); Призналася [дочка], що Сава
Петрович подарував.. Порубав батько хустку сокирою,
дочку ту бив уже, бив. Слава по всьому селу (Андрій Головко,
II, 1957, 192).
4. Вигук, який виражав схвалення, визнання і т. ін.
[Єпископ:] Що бог тобі показує? [Парвус:]
Авжеж! Вогненний круг спускається на мене і голоси
мені співають «слава»! (Леся Українка, II, 1951, 498); Гуртом
заспівали [запорожці]: «Слава тобі, Гамалію, На ввесь
світ великий.., Що не дав ти товариству Згинуть на
чужині!» (Тарас Шевченко, I, 1963, 202); Слава народу, що йде у
віках Велетня сміливим кроком! (Максим Рильський, III, 1961,
121);
// Бойовий поклик, ура. І серця стримуючи лет,
ми розгорнулися у лаву і ринули під крики «слава!» на
лаву ворога (Володимир Сосюра, II, 1958, 409); За смужкою води
здригнувся туман, затріщали шелюги і безладно люто
ревнуло: — Слава!!! З рожнами, з вилами, з гвинтівками
наперевіс вихоплювалися з шелюгів хуторяни (Олесь Гончар, II,
1959, 250).
Слава богові (богу) див. бог; Слава господові; Слава
тобі господи див. господь; — Слава Ісусу! — Навіки
Слава!, діал. — форма вітання і відповіді на нього.
Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський
потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос.
— Слава Ісусу!.. — Навіки слава (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
317); Співати славу див. співати.
♦ Вводити (ввести) в славу див. вводити; Мати славу:
а) бути широко відомим, популярним. [Руфін:] Видно,
любий тестю, що ти давно вже в Римі не бував, а то
ти б знав, хто має славу в Римі (Леся Українка, II, 1951, 359);
б) (кого) вважатися ким-небудь. Мав [Владко] славу
дуже забавного [дотепного] оповідача (Іван Франко, VI, 1951, 142);
У (в) славі: а) прославлений героїчними подвигами,
талантом і т. ін. Мельникова донька прийшла додому і
жила тепер у великій славі. Дуже її хвалили за те, що
допомогла зруйнувати розбійницьке гніздо (Три золоті слова, 1968, 136); — Ви скажіть, що він у мене Буде жить
в шанобі, в славі, Тільки, звісно, хай забуде Різні вигадки
лукаві (Леся Українка, I, 1951, 382); Одлунав гроза,.. і
повернетесь ви, як герої, додому у славі, дорогі вемляки,
побратими і друзі мої! (Володимир Сосюра, II, 1958, 219); б)
знеславлений, зганьблений. — Хіба ж ти не знав, що так воно
буде? — крізь сльози вимовляв дівчина.. Тепер ти поїдеш,
мене в славі покинеш, — будуть мене люди обминати.
Бо хто ж візьме тую дівчину-наймичку, що парубок
покинув (Степан Васильченко, I, 1959, 113).