в означеннях
Тлумачення, значення слова «славетний»:

СЛАВЕ́ТНИЙ, а, е.

1. Який має широку славу, популярність; знаменитий. Йому до вподоби було, що в їх у селі та живе такий великий чоловік, — от цілком так, як город там якийсь хвалиться іноді своїм славетним ученим чи що (Борис Грінченко, II, 1963, 248); Люди тихо гомоніли, з пошаною розглядаючи славетного полковника (Яків Качура, Вибр., 1953, 45);
//  Добре відомий багатьом, усім. Він конче мусить відвідати цей славетний заповідник (Іван Ле, Право.., 1957, 97); За моєї пам'яті вже не було славетної київської «конки» — незграбної споруди на колесах, що пересувалась по рейках, тягнена худющими шкапами... (Максим Рильський, Веч. розмови, 1962, 7);
//  Прославлений героїчними ділами, подвигами і т. ін. Хіба можна забути ті славетні тридцяті роки, роки індустріалізації країни (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 60); Не завадило б нікому — ні малому, ні старому — знати край славетний мій (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 170);
//  Пов'язаний з героїчними ділами, подвигами. Солдат пройшов славетну путь До краю і до дна. І знов пройде, коли пошлють, Коли гукне війна (Платон Воронько, Вел. світ, 1948, 6);
//  Який прославляє кого-небудь. Дивним візерунком багато слів пописано край нього [напису] про славу безіменного владаря, змальовано царя славетні вчинки (Леся Українка, I, 1952, 252).

2. розм. Гідний поваги, пошани. Всякому стало розумно [зрозуміло], який справді славетний та величний у своїй простоті той сільський мир, з которого Квітка вибрав свою Марусю (Словник Грінченка).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 346.

Коментарі (0)