в означеннях
Тлумачення, значення слова «славно»:

СЛАВНО, присл.

1. Присл. до славний 4. [Катря:] Він і співа славно, голосно та так чуло (Михайло Старицький, Драм. тв., 1941, 21); Як славно червоною глиною підведена призьба (Михайло Стельмах, I, 1962, 649); [Сашко:] Ніхто ж так славно не розкаже нам про природу, як Надійка (Захар Мороз, П'єси, 1959, 12); Великая настала січ! Троянці дуже славно бились, Рутульці трохи поживились, Насилу розвела їх ніч (Іван Котляревський, I, 1952, 250).

2. рідко. Із славою. Раз умирати кождому [кожному], але славно вмирати — се не кождому лучається (Іван Франко, VI, 1951, 89); В одній сім'ї зростали, Разом ішли на бій І славно умирали Гастелло, Кошовий (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 189).

3. у знач. присудк. сл. Про почуття задоволення, приємності, яке охоплює кого-небудь. — Учора я ходив ген аж за ліс. Славно так. Попід лісом ідеш, не душно, пташки співають (Панас Мирний, III, 1954, 346); Славно у тій пасіці. Дихать — не надихаться! Легко, вільно! (Марко Вовчок, I, 1955, 382); Татко наказав посипати свіжим піском усі стежки коло будинку.. Славно буде! Чудово! (Леся Українка, III, 1952, 663); І так мені славно став на душі, що я вже не якийсь там пастушок, а стаю женцем (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 68).

4. у знач. виг., рідко. Уживається на означення схвалення, згоди; добре. — Славно, славно! — закричали всі звірі і дуже величали Лисову розсудливість (Іван Франко, IV, 1950, 69); Обняла [Маруся] опришка і поцілувала в повні губи. Гомін одобрення [схвалення], трохи насмішливого, трохи заздрісного, пройшов покоєм.. — Славно! Славно! — кричали гості. — Ще раз! (Гнат Хоткевич, II, 1966, 75); — Я ще змалку таку охоту маю до грамоти, що господи! — От і славно!.. Приходь щовечора до мене, будемо вчитися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 447).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 347.

Коментарі (0)