в означеннях
Тлумачення, значення слова «слідувати»:

СЛІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. за ким—чим. Рухатися слідом за ким-, чим-небудь. Теофан слідував за паном (Іван Франко, II, 1950, 367); Заставляла [Юля] на останні копійки, які він виторговував за рибу, купувати морозиво, водити в кіно, слідувати за нею по п'ятах, куди б вона не йшла (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 449);
//  Відбуватися, з'являтися, бути безпосередньо після чого-небудь. Жарти слідували один за одним, все смішніші та дотепніші (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 87); Коли перші [старі] співали до захрипу побожні пісні, то молодь переплітала їх світськими, часто не зовсім пристойними коломийками, за якими слідували сміхи та хіхи (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 45);
//  перен. Керуватися у чому-небудь чиїмсь прикладом, брати щось за зразок. Відштовхуючись від сонета тієї ж назви у Івана Франка, Рильський [у вірші «Сікстинська мадонна»] хоче підкреслити в богоматері не божественне, а людське, слідуючи в цьому за Шевченковою поемою «Марія» (Степан Крижанівський, М. Рильський, 1960, 145).

2. рідко. Рухатися (йти, їхати і т. ін.) куди-небудь; прямувати.

3. кому, чому, перен. Дотримуватися чого-небудь, керуватися чимсь у житті, діях, творчості. Грабовський слідував великому заповіту, що його висловив Некрасов: «Поэтом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан» (Історія української літератури, I, 1954, 489).

4. з кого, перев. безос., розм. Належить одержати з кого-небудь щось. — Там з слобожан слідує.. триста рублів. Збери їх і скажи — дарую я їм той зиск (Панас Мирний, III, 1954, 363).

5. тільки 3 ос., у знач. безос. присудк. сл., розм. Те саме, що слід 2. Себе самого наперед Застав робить, що слідує, А лиш потому інших вчи, — Тоді з дороги не схибиш (Іван Франко, XI, 1952, 67); — Я н-не знаю, з-за що заслали твого батька, але якщо він був такою сволотою, як ти, його слідувало розстріляти разом із тобою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 165); — Ну як, хлопці, дамо Куликові на посів? — Воно після всього й не слідувало б, — загомоніли в гурті, — та тільки... (Олесь Гончар, II, 1959, 56). Як слідує, заст. — те саме, що Як слід (див. слід 2). [Галя:] Учитель читає що-небудь, а ми пишемо; потім він дивиться, чи правильно написано, чи значки, як слідує, розставлено... (Панас Мирний, V, 1955, 134); Дурний школяр Денис, запрігши шкапу в санки, Із школи поспішав до батька ночувать, Щоб завтра по закону, Як слідує, пашнею засівать (Євген Гребінка, I, 1957, 59).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 359.

Коментарі (0)

СЛІДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал. Слі́дувати (у 1 знач.). Так і біга, так і слідує за ним (Словник Грінченка).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 359.

Коментарі (0)