СЛІ́ЗНИЙ, а, е.
1. анат. Стос. до виділення сліз. Слізні залози; Слізний канал; Слізний мішок.
2. Стос. до сльози. Де плаче сестричка — слізная криничка
(Словник Грінченка); По запалих щоках [брата] текли сльози
й ховалися у вусах. Стояв, не помічав тієї пекучої слізної
живиці (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 14);
// перен. Пов'язаний
із стражданнями, горем і т. ін. Не буде милості
від неба, То ж волю нашу в слізну путь Пани на
торжище ведуть (Андрій Малишко, Народження.., 1939, 66).
3. Повний сліз (про очі). Тато сивий одхилив дочку од себе і всміхнувсь слізними очима: — Не впізнала батька сивого! (Андрій Головко, I, 1957, 245).
4. Сповнений скарг, прохань і т. ін. і розрахований на
те, щоб розчулити кого-небудь, викликати співчуття.
Писар написав до консисторії ніби молитву, і молитву
дуже слізну, написав і до консисторії і до архієрея
разом, мабуть, щоб прошення не потаїли (Нечуй-Левицький, IV,
1956, 167); Микола написав слізного листа. На далекі
Курили. Просився: візьми, тату, буду помічником
тобі,.. що завгодно робитиму, аби бути з тобою (Юрій Збанацький,
Курилові о-ви, 1963, 132);
// Жалібний (про тон, голос).
[Стась (роблено позіхаючи):] Дядю, чого такий слізний
тон узяли? Мені здається, що взагалі увесь цей переполох
безпідставний (Степан Васильченко, III, 1960, 384); У сінях Віктор
почув слізний материн голос і грубий, розгніваний
батьків (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 74).