в означеннях
Тлумачення, значення слова «сльота»:

СЛЬОТА́, и, жін.

1. Хмарна, сира погода з дощем або мокрим снігом, із багном на землі. Восени й весною, як розпочнеться негідь та сльота, все містечко з хатами й крамницями неначе плаває в болоті, рідкому, аж прозорому (Нечуй-Левицький, I, 1956, 50); Невдовзі після цього Ярина захворіла. Звичайно, першою причиною цього була старість, літа, але найбільше важило, мабуть, те, що почалась осінь, негода, сльота (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 83); Надворі сльота, — холодно й непривітно в порожній кімнаті (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 13);  * У порівняннях. І пішли, Як сльота, сумні оповідання... (Максим Рильський, I, 1956, 144);
//  Невпинний дощ, мряка або мокрий сніг. Сльота сіялася з усіх небесних сит (Юрій Смолич, I, 1947, 38); На всю ніч сльота чи мжичка Над лісами нависала (Петро Дорошко, Літа.., 1957, 14); Над приволзькими степами гули холодні вітри. Часом падав сніг, мжичила сльота (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 95); Холодна сльота сліпить очі, б'є в груди слизький вітер (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 279);
//  Багно на землі, дорозі від дощу або мокрого снігу. І сонце засяє, і висхне сльота (Андрій Малишко, Чотири літа, 1946, 110); То пилок, то сніги, то сльота Партизанську вкривають дорогу (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 132); На роз'їжджених шляхах загрузали коні, ламалися колеса ридванів та поштових карет, тільки круторогі мало вважали на березневу сльоту, байдуже місили тванисту землю (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 311);
//  Те саме, що негода. Чи в погоду, чи в сльоту — Веселий йду на роботу (Українські народні пісні, 1, 1964, 146); Розцвітає і в'яне природа, Проминає сльота і погода (Іван Франко, XIII, 1954, 81).

2. перен., лайл. Набридлива, надокучлива людина. — А хто це на дурничку причепився до саней?! — Це я, — підіймає голову Люба.. — Сльота! — Від сльоти чую, — .. не ображається дівчина (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 124); Та й як До такої підійдеш? А як вигукне: — Відчепися, сльота! (Василь Мисик, Біля криниці, 1967, 214).
Як сльота — невідступно, надокучливо, набридливо. Вона [біда] й за ним ходила змалку, як сльота, поки не відкрився перед ним чарівний світ книжок, повний незнаних чудес (Петро Колесник, Терен.., 1959, 78).

3. у знач. присл. сльотою. Невідступно, надокучливо, набридливо. Лізеш сльотою (Номис, 1864, № 2757); Білі метелики вже перестали сльотою лізти в вічі, йому стає видніше (Степан Васильченко, Опов., 1947, 8); — То ти казав, а не я. Облиш мене, незугарний, та не ходи сльотою. Я нічогісінько не обіцяла. Ну що це за нещастя... — захлипала дівчина (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 278).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 390.

Коментарі (0)