СЛОБОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СЛОБОНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., заст., розм. Звільняти, рятувати. — Кириле, скажи,.. чим мені тебе наградити [нагородити]? Ти ж не раз слобоняв мою голову од смерті! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 98); Ти царство покинув, Щоб духом ожить; Зірвав усі пута, Щоб нас слобонить (Іван Франко, XI, 1952, 50); Я свою хуру мерщій слобонив, Та й утікати додому хотів (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 126).