СЛУ́ХАВКА, и, жін., розм. Частина телефонного апарата, признач. безпосередньо для слухання і говоріння; телефонна трубка. Заграничний політик покинув писання, підійшов до телефону, віддзвонив і притулив слухавки до вух (Іван Франко, IV, 1950, 45); Академік неквапно підійшов до столу, стоячи, приклав слухавку до вуха (Павло Загребельний, День.., 1964, 68); — Др-р-р-р! — Телефон уже ясно когось кликав.. Зірвала [Поліна] з гачка важку металеву слухавку (Анатолій Хорунжий, Місто.., 1962, 8).