Словник української мови

СЛУЖБО́ВО. Присл. до службовий 1. Його [секретаря міськкому] всі сприймають тільки службово, тільки через його посаду, ждуть від нього рішень, холодних і несхибних (Павло Загребельний, День.., 1964, 227);
//  По службі. Я родилася року 1863, 27 падолиста в малім містечку Гура-Гумора в буковинських горах. Звідти був батько перенесений [переведений] службово до Сучави (Ольга Кобилянська, III, 1956, 554); До самого літа вона не розмовляла тоді з Кукуликом, окрім як службово (Павло Загребельний, День.., 1964, 102).