Словник української мови

СЛИХАТИ, теп. ч. не вживається, недок., перех., заст. Чути.
♦ Ані (ні) слихом [не] слихати [ані (ні) видом (в вічі) не видати] — не чути, невідомо нічого про кого-, що-небудь, немає когось, чогось. Ані слихом слихати, ані видом видати (Номис, 1864, № 1939); От година по годині Стала упливати, А Якима не слихати, Видом не видати (Степан Руданський, Тв., 1959, 79); Його ексцеленція приступив до стола з газетами.. О в, а се що таке? Другого опозиційника, «Сінника Польського», ні видом видати ні слихом слихати! (Іван Франко, IV, 1950, 164); Слихом слихати [видом (в вічі) видати]! — традиційна формула, якою зустрічають здебільшого того, хто давно вже не був у когось, десь. Фесенко став перед ґанком, зняв циліндер [циліндр] і привітався до дам. — О! слихом слихати, в вічі видати! — гукнула Христина з-за стола (Нечуй-Левицький, V, 1966, 243); — Лука Федорович! Слихом слихати, в вічі видати! Скільки літ, скільки зим! Та ще й з скрипкою?.. Прошу до хати! (Панас Мирний, III, 1954, 200); [Каленик:] А, слихом слихати! Здрастуйте, Платоне Калістратовичу! [Аблакат:] Здоровенькі були! З неділею вас! (Карпенко-Карий, I, 1960, 183).