Словник української мови

СЛИ́НА, и, жін. Рідина, що виділяється особливими залозами у ротовій порожнині людини та хребетних тварин, зволожує ротову порожнину й сприяє змочуванню та перетравлюванню їжі. В Кайдаша натекло, повний рот слини (Нечуй-Левицький, II, 1956, 280); Мав він неприємну звичку, розмовляючи, забуватися і бризкати слиною на співбесідника (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 139).
♦ Говорити (вигукувати, лаяти і т. ін.), що слина на язик принесе — говорити, кричати і т. ін. все, що заманеться. — Се була крепка [міцна] жінка і остра на язик, почала шарпатися зо мною і лаяти, що слина на язик принесе (Іван Франко, IV, 1950, 393); Ковтати слину див. ковтати; Розпускати (розпустити) слину див. розпускати; Слина котиться (покотилася, тече, потекла і т. ін.); Слина на язик набігає у кого, кому: а) комусь дуже хочеться з'їсти або випити щось смачне, апетитне. Він тоді [працюючи на фабриці] пив пиво.. Чисте, золоте, холодне пиво... Тьфу! слина котиться... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8); У мене аж слина покотилася від згадки про м'ясо та про пиріжки (Іван Багмут, Опов., 1959, 5); Оповідав Іван про все те [що варилося у їхній печі] так смачно, що аж слина текла по губах (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 224); Коли пан Дулькевич уздрів рибу, в нього потекла слина (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 98); б) комусь дуже хочеться мати, придбати щось, оволодіти чим-небудь і т. ін. Цариця, цар, дочка Лавина Зглядалися проміж себе, Із рота покотилась слина, До себе всякий і гребе Які достались їм подарки [подарунки] (Іван Котляревський, I, 1952, 173).