СЛИ́НЯВИЙ, а, е, розм.
1. У якого постійно тече
слина з рота. Хома тут і слуха, і найбільш усього,
як стануть про скарби розказувати: як один чоловік з
дідусем горбатеньким та на одну ногу кривим і на одно
око сліпим та слинявим зустрівсь меж горбами (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 229); [Одарка:] Через тебе пропустила
череду, телиця ряба вскочила до Окунів, слинявай
Семен зайняв в загін (Карпенко-Карий, I, 1960, 202); — Мамо,
аби золота, аби діамантова була ота його слинява Доцька,
то не взяв би її! (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 83); Посадив
жінку на стару слиняву кобилу задом наперед.. і так
повіз на храм (Гнат Хоткевич, II, 1966, 258);
// у знач. ім.
слинявий, вого, чол.; слинява, вої, жін. Людина, в якої
постійно тече слина з рота. [Грицько:] Чи п'яти їй
цілувати, щоб не міняла мене на слинявого? (Михайло Старицький, Вибр.,
1959, 252);
// Вкритий слиною, вологий від слини.
Товстий крамар і собі приложив жирнючі та слиняві губи
(Панас Мирний, III, 1954, 89); Слинявим ротом поліз [Салоган]
цілуватися (Михайло Стельмах, I, 1962, 518); Він покликав
собаку, кинув у червону і слиняву пащу плитку шоколаду
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 408);
// лайл. — Ти мене битимеш?!
.. Ти, слинява, задрипанка?! Ану вдар! вдар! —
Олександра наближалась до Насті грізно, як чорна хмара
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 72).
2. перен., зневажл. Безвільний, безхарактерний, нікчемний. [Жінка (до сусідки):] Чого сей гречик [грек] слинявий припхався? Адже зомліє, як побачить кров (Леся Українка, II, 1951, 521); Такою поезією розважати тільки слинявих панків,.. а не зачитувати їх отут на шостім році революції (Остап Вишня, I, 1956, 233).