Словник української мови

СЛИ́НКА, и, жін. Пестл. до слина. Денис сів на піску, витер рукавом сонну слинку з губів. — А що, хлопці, буде, як телиця сниться? — запитав він басом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 44).
♦ Ковтати слинку див. ковтати; Розпускати (розпустити) слинки див. розпускати; Слинка котиться (покотилася, тече, потекла і т. ін.) у кого, кому — те саме, що Слина котиться (покотилася, тече, потекла і т. ін.) (див. слина). Рука тяглася до чарки, котилась слинка (Панас Мирний, III, 1954, 268); В о. Мойсея аж слинка покотилась. Чудові пахощі торкнули його фантазію (Нечуй-Левицький, I, 1956, 118); Салат, редька густо зеленіють біля тину — в Гриця аж слинка тече: це б він тут поласував... (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 427); «Наварили б вареників, Сіли край стола...» Тут старому вже по горлі Слинка потекла... (Степан Руданський, Тв., 1959, 170).