СЛИ́ЗНУТИ і СЛИ́ЗТИ, зну, знеш; мин. ч. слиз І
слизнув, ла, ло; док., розм. Те саме, що зслизнути і
зслизти. Глядь назад — понурі скали Всі від
повтікали. Довгим рядом в степ біжать... Слизли —
сліду їх не знать (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 75); Слиз, наче крізь
землю пішов (Словник Грінченка).
Щоб (бодай) ти (він і т. ін.) слиз! — те саме, що Щоб
(бодай) ти (він і т. ін.) зслиз! (див. зслизати).
Проклята горілочка..! Щоб вона слизла з світу божого
для людського щастя! (Квітка-Основ'яненко, VI, 1957, 678).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 352.
СЛИЗНУ́ТИ, ну, неш, док.
1. Легко, швидко сковзнути по гладкій поверхні. — Дошки-сестрички, тісніше ляжте! Хай хвиля по вас слизне і в море полетить. Не пускайте води до нас! (Юрій Яновський, II, 1958, 159).
2. Рухаючись повз кого-, що-небудь, майже торкнутися його. Голі по лікоть руки, вогкі, з запахом свіжого м'яса, слизнули повз мої щоки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 357).
3. перен. Пробігти не зупиняючись, не затримуючись
довго на чому-небудь (про погляд, зір і т. ін.);
// також
чим. Швидко глянути. Сестра придивилась до неї пильніше,
потім швидким поглядом слизнула по всій її постаті
(Леся Українка, III, 1952, 746);
// З'явитися на мить і
зникнути (про усмішку, тривогу і т. ін.); промайнути.
Іван помітив, як тривога слизнула по обличчі у неї,
звела її брови (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 347).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 352.