Словник української мови

СЛИ́ЗНУТИ і СЛИ́ЗТИ, зну, знеш; мин. ч. слиз І слизнув, ла, ло; док., розм. Те саме, що зслизнути і зслизти. Глядь назад — понурі скали Всі від повтікали. Довгим рядом в степ біжать... Слизли — сліду їх не знать (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 75); Слиз, наче крізь землю пішов (Словник Грінченка).
 Щоб (бодай) ти (він і т. ін.) слиз! — те саме, що Щоб (бодай) ти (він і т. ін.) зслиз! (див. зслизати). Проклята горілочка..! Щоб вона слизла з світу божого для людського щастя! (Квітка-Основ'яненко, VI, 1957, 678).

СЛИЗНУ́ТИ, ну, неш, док.

1. Легко, швидко сковзнути по гладкій поверхні. — Дошки-сестрички, тісніше ляжте! Хай хвиля по вас слизне і в море полетить. Не пускайте води до нас! (Юрій Яновський, II, 1958, 159).

2. Рухаючись повз кого-, що-небудь, майже торкнутися його. Голі по лікоть руки, вогкі, з запахом свіжого м'яса, слизнули повз мої щоки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 357).

3. перен. Пробігти не зупиняючись, не затримуючись довго на чому-небудь (про погляд, зір і т. ін.);
//  також чим. Швидко глянути. Сестра придивилась до неї пильніше, потім швидким поглядом слизнула по всій її постаті (Леся Українка, III, 1952, 746);
//  З'явитися на мить і зникнути (про усмішку, тривогу і т. ін.); промайнути. Іван помітив, як тривога слизнула по обличчі у неї, звела її брови (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 347).