СМА́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до смалити 1, 2, 4.
2. у знач. прикм. Який засмалився, засох на сонці й
вітрі. Хотіла б я хмарою бути:.. Тоді б я дощем зашуміла
На смалених вбогих полях (Дніпрова Чайка, Тв., 1960,
323);
// Який обсмалено на вогні;
// у знач. ім. смалений,
ного, чол. Той, хто обсмалився. Левко посміхнувся,
повільно розтулив уста: — Смаленому завжди звідкись
вогнем чи димом пахне (Михайло Стельмах, I, 1962, 624).
♦ Дуба смаленого плести — те саме, що Дуба смаленого
правити (див. дуб); Дуба смаленого правити
див. дуб; [Не] бачити смаленого вовка див. вовк; Пахне
смаленим див. пахнути.