СМЕРЕ́КА, и, жін. (Picea abies, L.). Багаторічне вічнозелене
хвойне дерево з конусоподібною кроною; ялина звичайна.
Смереки гомонять високі (Леся Українка, I, 1951, 201);
Тут, на верховині, красувалися смереки з їх могутніми
кронами (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 275); * У порівняннях. Де ж ти,
моя далека? Немов зажурена смерека, Стоїш ..сама
(Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 92);
// Деревина
цього дерева. Для виготовлення опор повітряної
високовольтної лінії застосовують сосну, модрину, смереку
і дуб (Сільські лінії електропередачі, 1956, 9);
// збірн.
Зарослі цього дерева. Над головою нависають гірські
кряжі, вкриті буком і смерекою (Василь Кучер, Золоті руки,
1948, 95).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 397.