СМЕРТЕЛЬНО. Присл. до смертельний 1, 2, 5.
Смертельно скалічений чоловік звичайно не чує найтяжчої,
найстрашнішої рани (Іван Франко, I, 1955, 179); З вулиці
помалу, немов смертельно хвора, заходить Орина і
важко спирається на тин (Вадим Собко, П'єси, 1958, 45);
Запитаєш журним криком: За віщо ж.. Смертельно
вік боровся з віком, Губили страдників кати? (Павло Грабовський,
I, 1959, 101); Біг кудись і Андрій. Куля, що смертельно
цьвохнула йому понад вухом, гнала його прудкіше
(Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 91); Ядзя була смертельно
бліда (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 88); У смертельно втомлених,
згаслих очах спалахували вогники (Олесь Гончар, III,
1959, 369); Всім своїм єством давав [Бачура] зрозуміти,
що він смертельно стомився (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961,
34); Сусід до сусіда ходив рідко, хіба що зимою в довгі,
смертельно нудні вечори (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 173);
// у
знач. присудк. сл. — Кожен вам скаже, що пити морську
воду, та ще при голодуванні, небезпечно, навіть
смертельно (Василь Кучер, Голод, 1961, 205).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 399.