Словник української мови

СМЕРТЕЛЬНО. Присл. до смертельний 1, 2, 5. Смертельно скалічений чоловік звичайно не чує найтяжчої, найстрашнішої рани (Іван Франко, I, 1955, 179); З вулиці помалу, немов смертельно хвора, заходить Орина і важко спирається на тин (Вадим Собко, П'єси, 1958, 45); Запитаєш журним криком: За віщо ж.. Смертельно вік боровся з віком, Губили страдників кати? (Павло Грабовський, I, 1959, 101); Біг кудись і Андрій. Куля, що смертельно цьвохнула йому понад вухом, гнала його прудкіше (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 91); Ядзя була смертельно бліда (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 88); У смертельно втомлених, згаслих очах спалахували вогники (Олесь Гончар, III, 1959, 369); Всім своїм єством давав [Бачура] зрозуміти, що він смертельно стомився (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 34); Сусід до сусіда ходив рідко, хіба що зимою в довгі, смертельно нудні вечори (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 173);
//  у знач. присудк. сл. — Кожен вам скаже, що пити морську воду, та ще при голодуванні, небезпечно, навіть смертельно (Василь Кучер, Голод, 1961, 205).