в означеннях
Тлумачення, значення слова «сміхотливий»:

СМІХОТЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Схильний багато й часто сміятися; якого легко розсмішити. Дрібно зареготав сміхотливий хлопчик (Степан Васильченко, II, 1959, 332); Сміхотливий, з задерикуватими й лукавими очима, Мишко не стерпів, чмихнув (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 168); Здалося на мить Шеремету, що на його очах сонячно дорослішають оці сміхотливі підлітки (Радянська Україна, 12.XII 1973, 2);  * Образно. Осінь, сміхотлива й весела, ходить зворами, селами й верхами, забирається на самі сторчові гру ні [горби] (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 61).

2. Який виражає, містить у собі сміхотливість, веселість, радість і т. ін. Поруч із оповіданнями Яновського могутньо лунали в дні війни оповідання Олександра Довженка.. Пізніше до них приєднався сміхотливий і глибоко людяний голос Остапа Вишні (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 195); Штовхнула [Христина] Юрка, з розгону скочила на лід і, піднявши носки вгору, поїхала на підковах. Дзвонар сміхотливим поглядом провів дівчину (Михайло Стельмах, I, 1962, 63); Я глянув на Степана. Його оченята, сміхотливі і сірі, поблискували задоволено (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 20).

3. Який може викликати сміх, змусить розсміятися. — А батько мене ж часом не провчить воловодом? — збирає той [Роман] уста на сміхотливу оборку (Михайло Стельмах, I, 1962, 305); Ліворуч.. сміхотливою купкою сиділо з півтора десятка дівчат (Юрій Смолич, Театр.., 1946, 140).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 411.

Коментарі (0)