СМУТНИ́Й, СМУТЕН, тна, тне.
1. Який відчуває
смуток; якого охопив сум; сумний, журний. Із-за гаю
сонце сходить, За гай і заходить. По долині увечері
Козак смутний ходить (Тарас Шевченко, II, 1953, 131); Рибалки
були веселі, жартували.. Один Микола сидів смутний,
похиливши свою чорноволосу голову (Нечуй-Левицький, II, 1956,
229); Ішли жінки смутні з клунками в руках (Андрій Головко,
II, 1957, 171); Голубонько-дівчинонько, Зіронько моя!
Не питайся, моя мила, Чого смутен я (Степан Руданський, Тв.,
1959, 125); * Образно. Сму́тная муза літа́ в самотині,
Кличе поета свого (Леся Українка, I, 1951, 73);
// Який
виражає смуток, сумний настрій. Згорбившись, осунувшись,
Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі,
що лишав за собою… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 230); Смутне
Кайдашеве бліде лице освітилося рожевим світом
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 347); Не дивись на мене поглядом
смутним, — Знаю, ти не любиш, мариш тільки ним…
(Олександр Олесь, Вибр., 1958, 74).
2. Сповнений, пройнятий смутком. Цілий клубок
думок, смутних і радісних, заворушився в моїй голові
(Степан Васильченко, IV, 1960, 40); Спогади Тараса Григоровича про
своє дитинство завжди були дуже смутні (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 7); Смутен сон наснився Святославу,
затьмарив чоло його ясне (Наталя Забіла, У.. світ, 1960,
169); І Сповнений невеселих думок. Лопух зорвала
[зірвала] і накрила [дівчина]. Неначе бриликом, свою,
Свою головоньку смутную (Тарас Шевченко, II, 1963, 356);
// Який
минає, проходить і т. ін. у смутку; невеселий, безрадісний.
[Олекса:] Дівчатам покіль що нічого не кажіть,
а то і гульня буде смутною (Степан Васильченко, III, 1960, 15); Нехай
побачу я в смутні для мене дні Утіху щирую та усміхи
ясні (Леся Українка, I, 1951, 58); Рідко він тепер співав: тільки
на весіллях і в смутну годину (Михайло Стельмах, I, 1962, 339);
Меркнуть зорі, білою стіною Смутен день на обрії
встає, Сивий сніг заносить поле бою, Чорний ворон білий
труп клює (Максим Рильський, II, 1960, 186).
3. Який викликає смуток. Смутна новина мене дуже-дуже засмутила (Леся Українка, V, 1956, 18); Убогії ниви, убогії села, Убогий, обшарпаний люд, — Смутнії картини, смутні-невеселі, А інших не знайдеш ти тут (Борис Грінченко, I, 1963, 13).