в означеннях
Тлумачення, значення слова «смикати»:

СМИКАТИ, смикаю, смикаєш і смичу, смичеш, недок.

1. перех. і неперех. Тягнути рвучкими і різкими рухами; Сіпати. Рвуть [перекупники] з рук, смикають, розтягують клунки, не вторгувавшись несуть в хати (Нечуй-Левицький, I, 1956, 57); Зв'язковий смикав автомат у вартового і штовхає його (Юрій Яновський, I, 1954, 168); Хлопчик сильно смикає нитку (Олесь Донченко, V, 1957, 59); Приїжджали механіки аж із Самбора, тупцювалися біля неї, смикали за всілякі важелі, а машина стояла нерухомо (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 21); Кабанець на уроці поводив себе нестерпно: читати відмовився, смикав дівчат за коси, сміявся (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 172);
//  безос. Потяг мчав. Вагони смикало, вони хитались, мов п'яні (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 29);
//  Термосити, привертаючи увагу. Смиче мене щось за рукав — озираюсь: стоїть один із товаришів (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 31); Він неспокійно крутив головою, смикав за руку високу жінку (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 373);
//  Шарпати, кошлатити що-небудь (про вітер). Люто налітає на його [ліс] вітер, рве йогог смиче з усіх боків (Степан Васильченко, II, 1959, 307); Вітер смикав околот із стріх І кураю клубки котив у полі (Василь Мисик, Біля криниці, 1967, 120);
//  Обсмикувати. Проти мене сиділа якась товстуля.. Вона смикала та підгортувала під себе свою сукню, бо на неї бризкало (Нечуй-Левицький, II, 1956, 390);
//  Те саме, що клювати 4. Ледве переводячи віддих, стежить [хлопчик], як рибка смикає, як від поплавця розходяться маленькі-маленькі хвильки... (Гнат Хоткевич, I, 1966, 53); Смикав щоразу Жадливий окунь нелукавий (Максим Рильський, Поеми, 1957, 180).
Смикати за поли див. пола; Смикати за язик (за язика) див. язик.

2. неперех., чим. Робити різкий рух якоюсь частиною тіла. Чому це сторожко заскреготіла сорока і присіла на дерево, смикаючи довгим хвостом, схожим на наконечник списа? (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 168); — Ти чого шиєю смикаєш? Зроду в тебе так чи, може, від якої хвороби? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 102).

3. перех. Витягати, виривати що-небудь звідкись, із чогось; висмикувати. Коло ясел стояла ряба корова й смикала з драбини свіжу траву (Нечуй-Левицький, II, 1956, 393); Смиче [молодиця] солому з стріхи на топливо у піч (Панас Мирний, I, 1954, 48);
//  Зривати що-небудь (з дерева, гілки і т. ін.). Михайло десь надибав журавлиху [журавлину] і смикав вкриті червоними ягідками зелені віхтики (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 64);
//  Виривати що-небудь (з ґрунту). На городі їжачок Смикав з грядки Бурячок (Михайло Стельмах, V, 1963, 363).

4. перех., перен., розм. Заважати, набридати кому-небудь настирливими вимогами, проханнями і т. ін.. Начальник сталеливарного цеху.. нервувався, смикав людей суперечливими наказами і, здавалося, зовсім зневірився в своєму вмінні відлити робоче колесо (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 276).

5. перех., розм. Викликати судорожне тремтіння. Корчі смикали й без того скривлений.. рот [Глібана] (Яків Качура, II, 1958, 221); Крулікевич замовк, але нервовий тик довго смикав його тонкі губи (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 130); Рухи були якісь сквапливі, недокінчені. Щось смикало його (Гнат Хоткевич, II, 1966, 250).

6. перех., вульг. Пити спиртне. Умів він дудлити.., смикати й лигати (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 248).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 403.

Коментарі (0)