Словник української мови

СНОБ, а, чол. Людина, яка беззастережно схиляється перед модами, манерами, смаками — усім, що прийнято в буржуазно-аристократичному середовищі. Коли в сорокових роках після відвідання Москви полум'яний комуніст Анрі Барбюс повернувся в Париж, його з гадючою підступністю пробували атакувати сноби літературно-мистецьких салонів (Радянська Україна, 10.IV 1963, 3);
//  Людина, яка свої смаки, манери і т. ін. вважає винятковими і ставиться зневажливо до людей з іншими смаками, манерами і т. ін. Нехай це снобів покоробить — Я до землі вклоняюсь вам, — Невтомним, мудрим хліборобам, — Батькам і сестрам, і братам (Микола Гірник, Стартують.., 1963, 13); Як хочеш від людей шаноби, Любов і гнів бери у путь, А то лиш допотопні сноби Твою поезію приймуть (Максим Рильський, III, 1961, 85).