СНОБ, а, чол. Людина, яка беззастережно схиляється
перед модами, манерами, смаками — усім, що прийнято
в буржуазно-аристократичному середовищі. Коли в
сорокових роках після відвідання Москви полум'яний
комуніст Анрі Барбюс повернувся в Париж, його з
гадючою підступністю пробували атакувати сноби
літературно-мистецьких салонів (Радянська Україна, 10.IV 1963, 3);
// Людина, яка свої смаки, манери і т. ін. вважає
винятковими і ставиться зневажливо до людей з іншими
смаками, манерами і т. ін. Нехай це снобів покоробить —
Я до землі вклоняюсь вам, — Невтомним, мудрим
хліборобам, — Батькам і сестрам, і братам (Микола Гірник,
Стартують.., 1963, 13); Як хочеш від людей шаноби, Любов
і гнів бери у путь, А то лиш допотопні сноби Твою
поезію приймуть (Максим Рильський, III, 1961, 85).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 428.