СНО́ЧИ, СНО́ЧІ, присл., діал. Учора ввечері. «Дали моїгаздині сночи пацяті їсти та й забули цебер узяти..» (Лесь Мартович, Тв., 1954, 70); Бронко з'явився на вокзалі у Нашому до першого поїзда, що відходив у напрямі Ставок. Каминецький поїхав туди ще сночі (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 259).