СОБО́РНИЙ, а, е.
1. Прикм. до собор 1.
▲ Соборне уложення — кодекс законів Російської
держави періоду феодально-кріпосницького ладу. Собору
було запропоновано затвердити новий збірник законів,
який дістав назву «Соборного уложення» (Історія СРСР, I, 1957, 154).
2. Прикм. до собор 3. Сильне враження на Тасю справив
один з експонатів соборного музею (Любомир Дмитерко, Розлука,
1957, 34); Золото старих соборних бань сліпуче блищить
проти сонця (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 4);
// Який
служить у соборі або функціонує при ньому. Уже перші
«роз'яснення» [універсалу].., з такою помпою
виголошуваного найбасовитішими соборними протодияконами,
примусили задуматись багатьох (Андрій Головко, II, 1957,
431); Деякі графіті Софійського собору свідчать, що
соборні дяки мали учнів, котрих навчали грамоти (Наука і життя,
10, 1970, 24); З перших же нот всі його впізнали.
Це був перший тенор соборного хору (Юрій Смолич, II, 1958,
38);
// Який здійснюється, відбувається в соборі,
пов'язаний з ним. Він.. теж був зараз тут, на великій
соборній відправі (Олесь Гончар, II, 1959, 203).
Соборна церква — те саме, що собор 3. Повів [князь]
нового гетьмана з старшиною в соборну .. церкву (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 172).
3. заст. Об'єднаний; неподільний.