в означеннях
Тлумачення, значення слова «сокіл»:

СОКІЛ 1, кола, чол.

1. Хижий птах родини соколиних з міцним гачкуватим дзьобом, кривими кігтями і довгими гострими крильми. І сокіл вище сонця не літав (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 45); Чи винна ж голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? (Тарас Шевченко, I, 1963, 4); Нагорі вона [вежа] вся обмережана візерунчастими гратами: там нібито тримали соколів, навчених для ханського полювання (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 177);  * У порівняннях. Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл (Марко Вовчок, I, 1955, 90); [Гість 8:] Бачте — соколом прилинув [Іван] (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 442).

2. перен., уроч. Про радянського льотчика і радянський літак. Був син льотчик.. Скільки їх, соколів, ціле літо шугав під самим небом, і навіть взимку чуєш їхній гуркіт десь за хмарами..! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 63); Понад 600 відважних радянських соколів повторила безсмертний подвиг Миколи Гастелло. Більш як 450 льотчиків здійснили повітряні тарани (Комуніст України, 6, 1975, 19).

3. перен., поет. Юнак або чоловік, який відзначається красою, сміливістю, молодецтвом. Ідуть з фронту комсомольці, Славні соколи — орли! (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 25); Постаріли обоє, згорбилися. Не старіє тілько радість у їх серці: батько радіє своїм сином; мати не надивиться на свого сокола (Панас Мирний, I, 1954, 345);
//  розм. Ласкаве називання юнака чи чоловіка (перев. при звертанні). А Оксана, як голубка, Воркує, цілує. То заплаче, то зомліє, Головоньку схилить: «Серце моє, доле моя! Соколе мій милий! ..» (Тарас Шевченко, I, 1963, 91); Стара заплакала й каже: — Ніхто вже не стрічатиме тебе, мій соколе ясний, окром [крім] мене, старої! (Марко Вовчок, I, 1955, 97); Сини мої, мої соколи, не розлюблю я вас ніяк! (Володимир Сосюра, II, 1958, 457).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 438.

Коментарі (0)

СОКІЛ 2, кола, чол., спец. Інструмент штукатура у вигляді дерев'яного чи алюмінієвого щитка з ручкою посередині, який використовують для нанесення і розгладжування розчину.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 439.

Коментарі (0)