СОЛОДКОМО́ВНИЙ, а, е. Який уміє гарно, цікаво,
захоплююче говорити; красномовний;
// Який милує
слух своїми звуками, словами і т. ін. Шевчик або кравчик
посила їй навздогінці такі солодкомовні привіти, що
в неї аж дух спирав в грудях (Панас Мирний, IV, 1955, 296);
Пісню чула я стару, солодкомовну (Микола Зеров, Вибр., 1966,
487);
// Облесливий.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 448.