в означеннях
Тлумачення, значення слова «солонець»:

СОЛОНЕ́ЦЬ, нцю, чол.

1. Ґрунт, що утворюється із солончаку в результаті вимивання з верхніх шарів водорозчинних солей. Відрізняють солончаки, що містять солі у верхньому горизонті, та солонці, у яких легкорозчинні солі вимиті в глибші шари, а в колоїдній частині залишився увібраний натрій (Наука і життя, 10, 1958, 37); Попід глинищем, серед колючих хащів та червонястого бур'яну, що росте на солонці, розчищено невеличку нивку (Леся Українка, III, 1952, 124); Солонці та солончаки без попереднього докорінного поліпшення під плодові насадження непридатні (Садівництво і ягідництво, 1957, 167).

2. Озеро або джерело з солоною водою.

3. Рослина родини лободових із соковитим стеблом і колоскоподібним суцвіттям; відзначається солевитривалістю. Солонець трав'янистий — це перша рослина при заростанні солончаків (Рослинність Нижнього Придніпров'я, 1956, 130); Отаман вибрав місце коло одного єрика, де пісок заріс.. червоним солонцем (Нечуй-Левицький, II, 1956, 226).

4. Ділянка ґрунту із джерелом солоної води.

5. Місце, де кладуть, розсипають сіль для диких тварин. Щоб розвести і закріпити в господарстві козуль, тут створено штучні солонці. Молоту сіль кладуть у спеціальні корита, а сіль-лизунець — у розколину пенька (По заповідних місцях України, 1960, 184).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 450.

Коментарі (0)