СОЛОВЕ́Й, в'я, чол.
1. Маленький перелітний корисний
птах родини горобиних з сірим оперенням, самець якого
чудово співає, особливо в період гніздування. Соловей
співає, поки дітей не виведе (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 242);
Солов'ї з обох боків ставу по вербах висвистували (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 276); Колись від скрути й гаму я
Пішов в зеленую діброву Послухать пісню солов'я (Яків Щоголів,
Поезії, 1958, 319); Довкола тьохкали солов'ї, а то
чомусь стало тихо-тихо (Петро Панч, II, 1956, 512); * У порівняннях.
Я хочу співать, як в саду соловей... (Максим Рильський, I, 1960,
115).
Розливатися солов'єм див. розливатися.
2. перен., розм. Людина, яка має гарний, перев.
високий голос і володіє мистецтвом співу;
// Про
поета-лірика. У золоті моря очей дивлюсь не надивлюся..,
Я — України соловей (Володимир Сосюра, II, 1958, 308); Натхненний,
гарячий спів В. Сосюри довго чаруватиме людей землі,
закоханих у прекрасне. Ще за життя поета народ нарік
його «солов'єм України» (Літературна Україна, 7.I 1969, 3);
// ірон.
Балакун, базіка.