Словник української мови

СОМИ́НИЙ, а, е. Прикм. до сом. Ще й сонце не сіло, а він з кучером Кузьмою вже лагодяться рибалити, на якусь там відому лише їм сомину яму (Андрій Головко, II, 1957, 488); Петро впав навколішки, нишпорив у чорній воді.. Сома не було. Він десь, певно, мчав на всю свою сомину швидкість до найдальших закутків свого царства (Павло Загребельний, Спека, 1961, 273);
//  Пригот. із сома. Сомина юшка;
//  Власт. сомові, такий, як у сома. Сомині вуса.