Словник української мови

СОНА́ТНИЙ, а, е. Прикм. до соната;
//  Який структурно, формою або якими-небудь ознаками нагадує сонату, пов'язується чимсь з нею. Діалектику шевченківської драматургії композитор [С. Людкевич] показав в складній, але логічній і стрункій наскрізній формі, що поєднує монотематичний тип розвитку з сонатним (Мистецтво, 3, 1961, 26); Тематичний розвиток у цій пісні [«Поза яром»] — блискучий зразок сонатного мислення в його народній інтерпретації (Народна творчість та етнографія, 4, 1964, 62).
▲ Сонатне алегро — форма музичного твору, побудована на протиставленні й розвиткові двох тем, як правило, контрастних. Своєю конструкцією увертюра до «Чорноморців» [опера М. Лисенка] нагадує сонатне алегро з повільним вступом, жвавою головною партією, ліричною побічною й урочистою маршоподібною кодою (Українська класична опера, 1957, 170).