СОНА́ТНИЙ, а, е. Прикм. до соната;
// Який структурно,
формою або якими-небудь ознаками нагадує сонату,
пов'язується чимсь з нею. Діалектику шевченківської
драматургії композитор [С. Людкевич] показав
в складній, але логічній і стрункій наскрізній формі,
що поєднує монотематичний тип розвитку з сонатним
(Мистецтво, 3, 1961, 26); Тематичний розвиток у цій пісні
[«Поза яром»] — блискучий зразок сонатного мислення
в його народній інтерпретації (Народна творчість та етнографія, 4, 1964,
62).
▲ Сонатне алегро — форма музичного твору, побудована
на протиставленні й розвиткові двох тем, як правило,
контрастних. Своєю конструкцією увертюра до «Чорноморців»
[опера М. Лисенка] нагадує сонатне алегро з
повільним вступом, жвавою головною партією, ліричною
побічною й урочистою маршоподібною кодою (Українська класична опера, 1957, 170).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 456.