СОНЦЕЛЮ́Б, а, чол. Той (те), хто (що) любить сонце. Я — сонцелюб. Я живу повним життям тільки влітку, тільки тоді, коли шаленів сонце (Іван Сенченко, Опов., 1959, 253); Маленькі клени тягнулися вгору.. Жадібні сонцелюби, вони навперейми з іншими рвалися вгору, квапилися рости (Семен Журахович, До них іде.., 1952, 93); * Образно. Минуло п'ять років відтоді, як відійшов у вічність великий сонцелюб — поет-академік Максим Тадейович Рильський (Літературна Україна, 5.IX 1969, 1).