СОНЦЕПОКЛО́ННИК, а, чол. Той, хто поклоняється
сонцю і всьому прекрасному на землі. Молода поезія..
прийняла з рук співців Жовтня В. Чумака й П. Тичини
пафос революційного романтизму, од рук великого філософа
і сонцепоклонника М. Рильського успадкувала заповіт
мудрості (Вітчизна, 3, 1967, 154);
// рідко. Той, хто
поклоняється Сонцю як божеству.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 460.