СО́НЯШНИК.
1. род. а. Однорічна трав'яниста олійна
рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом
і великою жовтою квіткою (суцвіттям). Один соняшник
розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку
жовту голову через тин (Нечуй-Левицький, III, 1956, 21);
В городі соняшники жовті на тин посхилялися (Андрій Головко,
I, 1957, 107); * У порівняннях. Застебнутий на всі ґудзики,
туго підтягнутий, чистий, він стояв на бруствері,
справді, як соняшник у цвіту (Олесь Гончар, III, 1959, 39);
// род. у, у знач. збірн. Названі рослини в сукупності
виду. Одного соняшнику сіяв [Бараболя] двадцять десятинок
з гаком... (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 92); Соняшник
досить чутливий до внесення органічних і мінеральних
добрив (Хлібороб України, 7, 1966, 9).
2. род. а. Зрізана голівка або квітка цієї рослини. * У порівняннях. Поправила [братова] біля столу налавник і повернула миле, округле, мов соняшник, обличчя до Якова (Михайло Стельмах, I, 1962, 489).
3. тільки мн. Поля, на яких ростуть ці рослини; самі рослини цих полів. Тільки доїхали [вершники] до перших хат, як з соняшників вийшли два бійці (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 332); Хвилювалися жита, цвіли соняшники (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 142).
4. род. у, збірн. Насіння цієї рослини. — Вона була міщанка, перекупка: хлібом торгувала, рибою, соняшником... (Панас Мирний, II, 1954, 166).