СОНЮ́ГА, и, чол. і жін., розм., зневажл. Те саме, що сонько. — Уставай, бісова сонюго!.. — і вона так його стусонула в ребра, що він аж схопився (Борис Грінченко, II, 1963, 299).
СОНЮ́ГА, и, чол. і жін., розм., зневажл. Те саме, що сонько. — Уставай, бісова сонюго!.. — і вона так його стусонула в ребра, що він аж схопився (Борис Грінченко, II, 1963, 299).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 460.