Словник української мови

СОНО́РНИЙ, а, е. При творенні якого голос переважає над шумом (про приголосний звук). Сонорні звуки — приголосні звуки, у творенні яких голос (музикальний тон) переважав над шумом (Словник лінгвістичних термінів, 1957, 175);
//  у знач. ім. сонорні, них, мн. Приголосні звуки, при творенні яких голос переважає над шумом. Сонорним властиві ознаки як голосних, так і приголосних (Сучасна українська літературна мова, I, 1969, 134); Залежно від місця і способу творення сонорні поділяються на дві основні групи (Словник лінгвістичних термінів, 1957, 176).