в означеннях
Тлумачення, значення слова «сором»:

СОРОМ, сорому, розм. сорома, чол.

1. Почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії, вчинки і т. ін. У кого совісті нема — нема й сорому (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 165); Бжеський почервонів: навіть на самоті не міг він згадувати цього ганебного випадку без жагучого сорому (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 12); Як тільки в її уяві малювалася картина, що ось вона, Олена, вночі крок за кроком крадеться за своїм чоловіком.., то гарячий сором заливав її з ніг до голови (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 108);
//  Почуття моральної відповідальності за свою поведінку, вчинки і т. ін. Чи тобі висилають «Вісник»? Мені — ні. Писав тричі, але вони сорому не мають (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 431);
//  Почуття ніяковості, сором'язливості. Ходили [мешканці Олімпу] голі без зазору, Без сорому, на кшталт циган (Іван Котляревський, I, 1952, 262); Забула сердешна [Леся] на той час і стид, і дівоцький сором: затулила йому хусткою глибоку рану, а сама так і впала на його; плаче, голосить, серденьком називає (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 108).
 Краска сорому див. краска.
Без сорому (рідко без сорома) — не соромлячись, не засуджуючи своєї поведінки, вчинків. Німецька буржуазія 1848 року без усякого сорому зраджує селян, своїх найприродніших союзників.. (Ленін, 11, 1970, 118); За нею Козаки ходили, Поки вдова без сорома Дочку породила (Тарас Шевченко, I, 1963, 159); Без сорому (сорома) казка, у знач. вставн. сл. — уживається для вираження осуду чиєї-небудь поганої поведінки, недостойного вчинку і т. ін. Знов не виспався [Лаврін] і так ізнемігся, що, без сорому казка, пішов по обіді в клуню, ліг у засторонку на соломі й спав до самого вечора (Нечуй-Левицький, II, 1956, 314); Згоряти (згорати, згоріти) від (з) сорому див. згоряти; Кров'ю змити сором див. змивати; Не знати, де (куди) дівати (діти, подіти); Очі від сорому див. дівати, подіти; Ні (і) стида (ні страму), ні (й) сорому (сорома) немає (нема) в кого — хто-небудь дуже безсоромний. Сварку насилу розігнала Охрімова жінка.. — І стида вам немає, і сорому! — батькувала вона, розмахуючи прутом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 129); — А я так скажу, люди добрі, що нема в тебе, Лисице, ні стида, ні сорому... (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 89); Очі у Параски, як зорі, грали, лице пашіло радістю. — Ні страму їй, ні сорому, — подумав Яків (Панас Мирний, IV, 1955, 58); Паленіти від (з) сорому див. паленіти; Сором заливає (залив і т. ін.) обличчя (лице і т. ін.) див. заливати; Сором їсть очі див. око 1; Сорому наїстися — зробивши що-небудь осудливе, осоромитися. Наслухалась вона на ярмарку, аж сорому наїлася (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 271); — Він знайшов раз на вулиці шістсот крон, віддав їх в поліцію, і в газетах про нього писали, як про чесну людину, а він з цього тільки сорому наївся (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 127); Сорому (сорома) немає (нема) кому, в кого — хто-небудь безсоромний. Христя.. ображено прошептала: — Чортова верства! і сорому йому немає! (Панас Мирний, III, 1954, 151); — Цілується з тим дурним дяком, і сорома нема дівці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 67); Спопеліти від сорому див. спопеліти.

2. Недобра слава, безчестя; ганьба. Раптом зброя заблищала, І гукнуло військо хором: — Ми готові йти до бою! Краще смерть, ніж вічний сором! (Леся Українка, I, 1951, 377); — Вам це байдуже, а для дівчини — один сором і людський поговір (Михайло Стельмах, I, 1962, 402);
//  Ганебний вчинок. Насилу вліз [п'яненький сотник] у хату Та й ліг собі тихенько спати, Щоб Настю, бачте, не збудить Та сорома не наробить (Тарас Шевченко, II, 1963, 199).
Завдавати (завдати) сорому (рідко сором, сорома) кому; Робити (зробити) сором кому — осоромлювати, знеславлювати кого-небудь. Він ламає завіти корану та завдає їй сором перед людьми (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 135); Несправедлива увага — се сліпий вистріл: не болить того, на кого був вимірений, а тільки робить стрільцеві сором (Іван Франко, XIII, 1954, 279); Набиратися (набратися) сорому див. набиратися; На сором кому, у знач. вставн. служивається для вираження незадоволення чиєю-небудь поведінкою, вчинком, осуду їх і т. ін. А тут, на сором мені, люди йдуть на поле та ще юрбами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 24); Покривати (покрити) соромом див. покривати; Укривати (укрити) соромом див. укривати.

3. у знач. присудк. сл. Те саме, що соромно. Схаменусь, то аж сором, яка з мене господиня... (Марко Вовчок, I, 1955, 281); Йому було сором дивитися людям в очі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 178).
 Сором сказати див. сказати; Стид і сором див. стид.

4. у знач. виг. Уживається для вираження осуду чиєї-небудь поганої поведінки, недостойних дій, вчинків і т. ін. — Сором! сором! з грецької мови — трійка! (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 331); Виписувати з Москви [бухгалтерів]? Сором! Нехай уже інженери... (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 22).

5. розм. Зовнішні статеві органи людини. Галчан поривався першим увійти в хату, але молодиці не пускали його, бо він мужчина і йому не слід дивитись на дівочий сором (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 282); Замість портів на Лучукові висіли смішні пацьорки, які не прикривали навіть сорому (Павло Загребельний, Диво, 1968, 77).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 464.

Коментарі (0)