СОРОМИТИСЯ, млюся, мишся; мн. соромляться; недок., кого, чого, за кого — що, без додатка, з інфін.
1. Відчувати сором (у 1 знач.). — Карі очі В неволі гаснуть; розковать [розкувать] Козак сестру свою не хоче, Сам не соромиться конать В ярмі (Тарас Шевченко, I, 1963, 104); Од щирих слів любої жінки серце його впокоювалось; ..він тепер соромився свого давнього безпуття (Панас Мирний, I, 1949, 363); — Таке безстидство в очі говорить [Гервасій] і ні крапельки не соромиться (Михайло Стельмах, I, 1962, 518).
2. Відчувати незручність перед ким-небудь за когось.
Щось; ніяковіти. Ви немов соромитесь трохи за сі вірші
(Леся Українка, V, 1956, 432); Стало зрозуміло малій Катерині:
Мариня соромилась за неї (Ірина Вільде, Сестри.., 1958,
507);
// Почувати себе ніяково. Настя притягла
Соломію до стола. Соломія все опиналась та соромилась
(Нечуй-Левицький, VI, 1966, 340); Тоня й Віталій сиділи в кузові
нарізно,.. ніби трохи соромились одне одного (Олесь Гончар,
Тронка, 1963, 38);
// Виявляти сором'язливість.
Дівчина, буцім не своїми руками, зняла кофту, плахту;
далі, не соромлячись, і сорочку (Олекса Стороженко, I, 1957, 83);
Діти, яким уже було по дев'ять, десять, а то й більше
років, соромилися при попові роздягатися догола (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 392); * Образно. Орлом налітав він [вітер]
на зелену ліщину, обіймав її, мов козак дівчину, а ліщина,
соромлячись, відхиляла від нього свої віти (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 35);
// Не наважуватися, не насмілюватися
зробити що-небудь через сором'язливість. Ти сама за два
дні змарніла, мов од тяжкого недуга. Соромишся ти
прохати панію Ганну, щоб узяла й тебе з собою, як поведе
дітей одвідувати їх любого дядька (Пантелеймон Куліш, Вибр.,
1969, 283); [Таня:] Ви знаєте — вона співає. Та ще як
співає, — чудо. [Мальванов:] Як же це я досі не
чув? Ми ж сусіди. [Таня:] А вона при вас соромиться
(Іван Кочерга, II, 1956, 27); * Образно. З-за хмари місяць ще не
визирає: Соромиться з'явитись рано, повний (Пантелеймон Куліш,
Вибр., 1969, 407).